• 2.1                      Розроблення ПЗ як проектна діяльність
  • 2.1.1                      Постановка завдання на розроблення ПЗ
  • 2.1.2                      Проект із розроблення ПЗ
    • Завдання (Tasks)
    • Фази (Summary tasks)
    • Тривалість (Duration) і трудовитрати (Work)
    • Залежності (Dependencies)  та зв'язки (Links)
    • Ролі (Roles) і ресурси (Resources)
    • Призначення (Assignments)
• 2.2                      Основні форми планів робіт
  • 2.2.1                      План робіт у формі мережевого графіку
  • 2.2.2                      План робіт у формі діаграми Ганта
  • 2.2.3                      Приклад використання мережевого графіка та діаграми Ганта

2.1                      Розроблення ПЗ як проектна діяльність

2.1.1                      Постановка завдання на розроблення ПЗ

Під час перших зустрічей щодо замовлення на розроблення ПЗ замовник дуже приблизно уявляє, що йому потрібно. Як правило, він надає кілька сторінок тексту завдання і одразу просить оцінити час виконання замовлення та його вартість. Без чіткого визначення процесів, для автоматизації яких буде використовуватись ПЗ, неможливо навіть приблизно оцінити обсяг робіт. Приблизна оцінка з мінімумом вхідної інформації може призвести до помилки в кілька разів, що негативно відіб’ється на точності визначення строків виконання та вартості робіт. На початковому етапі розроблення ПЗ потрібно чітко визначити потреби замовника. 

Потреби (needs) – відображають проблеми бізнесу, персоналій або процесу, що повинні співвідноситися з використанням або придбанням системи [1].

Щоб тримати уявлення про можливі обсяги робіт, потрібно пропонувати замовнику надати або розробити технічне завдання. Завдяки цьому системні аналітики зможуть розібратися в задачі, за допомогою інструментальних засобів виконати декомпозицію системи на компоненти, приблизно визначити обсяги цих компонентів і відповідно час їх реалізації. Ця початкова стадія ЖЦ ПЗ є "оцінкою здійсненності".

Постановка завдання – найбільш творча частина ЖЦ ПЗ. Потрібно описати поведінку розроблюваної системи. Ця система отримує якісь сигнали з її оточення, тому треба описати поведінку оточення, але оточення само залежить і змінюється під впливом системи, її сигналів, особливо аварійних.

Вирішують це протиріччя ітераційно, поетапно уточнюючи поведінку як системи, так і її оточення. Для відповідальних систем замовник може запропонувати розробити імітаційну модель системи та оточення, що є досить складною.

У поставленому завданні замовник визначає вимоги до створюваної системи, які повинні задовольняти потреби користувачів і бути зрозумілими для розробників.

Вимога (Requirement) – умова або можливість, що визначена користувачем для вирішення проблеми або досягнення мети, та якій повинна відповідати або якою повинна володіти система чи її компонент, щоб задовольняти умови контракту, стандарту, специфікації або іншого формально репрезентованого документа [2]. Вимоги поділяються на:

• вимоги користувача (User Requirements) – описують цілі/задачі користувачів системи, які повинні досягатися/виконуватися користувачами за допомогою створюваної програмної системи [1];
• функціональні вимоги (Functional Requirements) – вимоги, що конкретизують функції, які система або її компонент повинен виконувати [2];
• програмні вимоги (Software Requirements) – вимоги до створюваної системи, зрозумілі користувачами (замовниками) і розробниками (виконавцями) стосовно того, що робитиме система і чого від неї не варто чекати.

Досвід показує, що оцінка складності системи, що є сумою оцінок її компонентів, отриманих у результаті декомпозиції,  значно точніша, ніж первісна оцінка системи в цілому. Використання засобів формалізації результатів аналізу для їх документального оформлення також підвищує якість початкового опису вимог до системи.

Коли говорять про "формалізацію постановки завдання", мають на увазі розроблення послідовності моделей, кожна з яких описує систему та її оточення з різних точок зору із поступовою деталізацією. Важливо, щоб усі уявлення про систему, отримані в різних моделях, збиралися в єдиному репозитарії (деякій спеціалізованій базі даних). Цей репозитарій полегшить наскрізне проектування, при якому кожна наступна модель використовує результати попередньої і ніяк їм не суперечить. Відповідно всі можливі перевірки повинні бути наскрізними.

Для якісного визначення вимог до ПЗ потрібно спочатку провести аналіз та сформувати їх специфікації.

Аналіз вимог (Requirements Analysis) – трансформація інформації, отриманої від користувачів (та інших зацікавлених осіб) у чітко та однозначно визначені програмні вимоги, що передаються інженерам для реалізації у програмному коді. Аналіз вимог включає:

• виявлення і розв’язання конфліктів між вимогами;
• визначення меж задачі, що вирішується створюваним програмним забезпеченням; у загальному випадку – визначення  меж (Scope)  і змісту програмного проекту;
• деталізацію системних вимог для встановлення програмних вимог.

При постановці завдання потрібно, щоб програмні вимоги були зрозумілі, зв'язки між ними прозорі, а зміст специфікації не допускав різночитань та інтерпретацій, через які програмний продукт не буде відповідати потребам зацікавлених осіб. Тому потрібні інструменти управління вимогами.

Управління вимогами (Requirements Management) – діяльність, виконання якої забезпечує опис вимог, відстежування їх змін, перевірки на несуперечливість і на порушення наперед визначених правил [2].

Фактично задачі управління вимогами (збір, аналіз та створення формалізованих вимог на розробку, внесення змін до вимог) в проекті вирішуються бізнес-аналітиком. Стандартизовані вимоги до виконання аналізу предметної області наведені у посібнику до «Зводу знань з бізнес-аналізу» (Business Analysis Body of Knowledge, BABOK) [6]. Остання, третя, версія зводу знань вийшла у квітні 2015 р. і містить добре структуровану концептуальну модель бізнес-аналізу (BACCM, Business Analysis Core Concept Model). Ця модель  визначає шість базових концепцій:

• Зміна (Change) - дія транформації у відповідь на потребу;
• Потреба (Need) - потреба або необхідна можливість;
• Рішення (Solution) - конкретний спосіб задоволення однієї або кількох потреб в контексті системи;
• Зацікавлена особа (Stakeholder) - особа або група осіб, які мають відношення до зміни, потреби та рішення;
• Цінність (Value) - користь або важливість чогось для зацікавленої особи в контексті системи;
• Контекст (Context) - обставини, які впливають або на які впливають для забезпечення розуміння змін.

Специфікація (Specification) – документ, що в закінченій, точній і перевіреній формі описує вимоги, проект, поведінку або інші характеристики компонента або системи, а також процедури, спрямовані на визначення того, чи задовольняються описані характеристики [2]. Для опису комплексних проектів (у частині вимог) використовують три основні специфікації:

• визначення системи (System Definition), або специфікація вимог користувачів (User Requirements Specification);
• системних вимог (System Requirements);
• програмних вимог (Software Requirements).

Специфікація вимог користувачів (User Requirements Specification) або концепція (concept <of operation>) визначає високорівневі вимоги, часто – стратегічні цілі, для досягнення яких створюється програмна система. Важливо, що цей документ описує вимоги до системи з позицій предметної області – домену [1].

Специфікація системних вимог (System Requirements Specification, SyRS) – описує програмну систему в контексті системної інженерії. Зокрема високорівневі вимоги до програмного забезпечення, що містить кілька або багато взаємозв'язаних підсистем і застосувань. При цьому система може бути як цілком програмною, так і містити програмні та апаратні компоненти. У загальному випадку до складу системи може входити персонал, що виконує певні функції системи, наприклад, авторизацію виконання певних операцій з використанням програмно-апаратних підсистем [1].

Специфікація програмних вимог (Software Requirements Specification, SRS) встановлює основні угоди між користувачами (замовниками) і розробниками (виконавцями) стосовно того, що робитиме система і чого від неї не варто чекати. Цей документ може включати процедури перевірки створеного ПЗ  на відповідність  вимогам, що висуваються (у т.ч. плани тестування), описи характеристик стосовно якості та методів його оцінювання, питань безпеки тощо  [1].

Програміні вимоги подляють на функціональні та нефункціональні.

Функціональні вимоги (Functional Requirements, FR) – вимоги, що конкретизують функції, які система або її компонент повинен виконувати [1];

Нефункціональні вимоги (Non-Functional Requirements, NFR) – вимоги, що конкретизують уявлення по те, якою система повинна бути [7].

Види NFR:

1. Вимоги до інтерфейсу (Interface req)

• Hardware interfaces – апаратні інтерфейси, необхідні для підтримки системи, у т.ч. логічну структуру, фізичні адреси і очікувану поведінку
• Software interfaces – інтерфейси ПЗ, з якими посинен взаємодіяти розроблюваний додаток
• Communication interfaces – інтерфейси взаємодії із іншими системами/пристроями

2. Вимоги до апаратних і програмних платформ (Hardware/Software req), необхідніихдля роботи і підтримки системи

3. Вимоги щодо забезпечення якості (Operation req)

• Security & Privacy – безпека даних та їх захист
• Reliability - надійність
• Recoverability – відновлюваність, як реагує система на втрату даних, збій операційного середовища, наскільки критачними є збої, в який час система повинна бути відновлена
• Performance – продуктивність
• Capacity – опис ємності системи, очікувані об’єми даних, які будуть оброблятись, чи бутуть ці об’єми зростати.
• Data Retention – скільки часу повинні зберігатись дані, вимоги до їх знищення. Вимоги до системи документації, записи аудиту, записи БД, записи доступу.
• Error Handling – обробка помилок
• Validation Rules – правила валідації
• Convention Standards – домовленості щодо стандартів.

Відповідно до вимог регулюючих документів із системної інженерії ( із вріхуванням змін 2015 р.) в ході аналізу вимог мають бути сформовані два основних документа:

Специфікація вимог зацікавлених осіб (Stakeholder Requirements Specification, StRS) [8] - документ, який фіксує вимоги зацікавлених осіб до рішення щодо забезпечення їх потреби із урахуванням роботи системи у реальному середовищі;

Специфікація системних вимог (System Requirements Specification, SyRS).

У BABOK [6] виділяють наступні ролі зацікавлених осіб:

• бізнес-аналітик (business analyst)
• клієнт (customer) - особа, яка має право на використання системи та право висувати вимоги щодо виконання договору
• експерт з предметної області (domain subject matter expert) - будь-яка особа з глибокими знаннями предметної області, яка має відношення до потреб бізнесу або сфери рішення. Ця роль часто заповнюється людьми, які можуть бути кінцевими користувачами або людьми, які мають глибокі знання про рішення, такі як менеджери, власники процесів, юридичні співробітники, консультанти та ін.
• користувач (end user)
• експерт з питань реалізації (implementation subject matter expert) - будь-яка зацікавлена сторона, яка має спеціалізовані знання щодо впровадження одного або більше компонентів рішення
• оперативна підтримка (operational support) - відповідальний за поточне керування та експлуатацію системи
• керівник проекту (project manager)
• регулятор (regulator) - відповідальний за визначення та забезпечення виконання стандартів
• спонсор (sponsor) - відповідальний за ініціювання зусиль щодо визначення потреб бізнесу та розробки рішення, яке відповідає цій потребі. Спонсор дозволяє виконувати роботу, а також контролює бюджет і сферу дії ініціативи. 
• постачальник (supplier)
• тестувальник (tester)

Від вхідної інформації про майбутній програмний продукт залежить те, яку методологію буде обрано в проекті з розроблення ПЗ. Методологій багато: і дуже формалізованих, і тих, що дають творчу свободу програмістам. Вибір методології обумовлюється досвідом керівника групи розробників та умовами, які встановлюють замовники до документування етапів робіт. У роботі [5] методології розроблення ПЗ класифікуються за кількістю виконавців та критичністю проекту. Чим більше виконавців та/або вища критичність, тим більш формальна та регульована методика потрібна.

2.1.2                      Проект із розроблення ПЗ

Діяльність під час розроблення ПЗ, як і будь-що, складається з виконання операцій і проектів. Ті й інші мають багато спільного, наприклад, виконуються людьми та на їх виконання виділяються обмежені ресурси.

Головна відмінність операцій від проектів полягає в тому, що операції виконуються постійно і повторюються, тоді як проект тимчасовий і унікальний. Виходячи з цього, проект визначається як тимчасове зусилля, розпочате для створення унікального продукту чи послуги. «Тимчасове» означає, що кожен проект має точно визначені дати початку та закінчення. Говорячи про унікальність продукту, ми маємо на увазі, що вони мають помітні відмінності від усіх аналогічних продуктів або послуг. Таким чином, розроблення ПЗ відповідає визначенню проекту і для організації цього процесу можна застосовувати методи та інструментарій управління проектами. Наприклад, розроблення веб-сайту є проектом, тоді як підтримка його впродовж тривалого часу – це операційна діяльність.

У кожного проекту є чітко визначені початок і кінець. Кінець проекту настає разом із досягненням усіх його цілей або коли стає зрозумілим, що ці цілі не будуть або не можуть бути досягнуті. Тимчасовість не означає короткостроковість проекту – розроблення складної програмної системи може тривати кілька років, хоча, як правило проекти мають обмежені часові рамки для створення ПЗ, оскільки сприятлива для них ситуація на ринку складається на обмежений час. Крім того, проектна команда після його закінчення розпадається, а її члени переходять в інші проекти.

Проект дуже часто плутають із програмою, тобто координованим управлінням групою проектів всередині однієї організації. Управління відразу декількома проектами скоординоване для того, щоб отримати вигоду, яку неможливо одержати від окремого управління кожним із них.

Проект виконується для досягнення певного результату в певні терміни і за певні гроші. Це тріо часу (time), бюджету (cost) і обсягу робіт (scope) часто називають проектним, або залізним, трикутником (рис. 2.1) [15], оскільки при внесенні змін в один із цих елементів змінюються інші. Хоча для проекту однаковою мірою важливі всі три елементи, як правило, тільки один із них залежно від пріоритетів має найбільший вплив на інші.

Те, як зміни у плані впливають на інші сторони трикутника, залежить від обставин і специфіки проекту. У деяких випадках зменшення терміну збільшує вартість, а в інших - зменшує.

Якість (quality) – це четвертий елемент проектного трикутника. Вона знаходиться у центрі, і будь-що зміна сторін впливає на неї.

Наприклад,  якщо керівникові вдалося знайти додатковий час у розкладі, то можна збільшити обсяг робіт, додавши завдання і збільшивши тривалість проекту. Ці додаткові завдання і час дозволяють домогтися більш високого рівня якості проекту і виробленого продукту.

Якщо ж потрібно знизити витрати, щоб вкластися в бюджет, можливо, знадобиться зменшити обсяг робіт, прибравши деякі із завдань або зменшивши їх тривалість. Зі зменшеним обсягом робіт у проекті буде менше шансів вийти на необхідний рівень якості, тому зниження витрат може призвести до погіршення якості проекту.

План проекту складається для того, щоб визначити, за допомогою яких робіт буде досягатися результат проекту, які люди й устаткування потрібні для виконання цих робіт і в що час ці люди й устаткування будуть зайняті роботою в проекті. Тому проектний план містить три основні елементи: завдання, ресурси  і призначення.

Завдання (Tasks)

Завданням є робота, здійснювана у рамках проекту для досягнення певного результату. Наприклад, у проекті створення програми для автоматизації формування документації підприємства  завданням буде Створення шаблонів. Оскільки, як правило, проект містить багато завдань, то для зручності відстеження плану їх об'єднують у групи, або фази. Сукупність фаз проекту називається його життєвим циклом.

Завдання, у результаті виконання яких досягаються проміжні цілі, називаються завершальними завданнями.

Фази (Summary tasks)

Фаза проекту складається з одного або кількох завдань, у результаті виконання яких досягається один або кілька основних результатів проекту. Таким чином, результати, досягнуті завдяки виконанню кожної із задач, що входять у фазу, формують її результат. Фази можуть складатися як із завдань, так і з інших фаз.

Якщо для досягнення результатів завдання потрібно виконати тільки її, то для досягнення результату фази потрібно виконати групу інших завдань.

При плануванні робіт потрібно пам'ятати, що чим детальніше буде план проекту, тим точніше він буде відповідати реальній ситуації. У тих випадках, де це можливо, варто розбивати великі завдання на підзадачі (перетворювати завдання в фази). Формальними критеріями, які показують, що завдання можна розбити на підзадачі, є тривалість (завдання рідко тривають довше 2-3 днів) і велике число задіяних виконавців (як правило, якщо над вирішенням завдання працюють більше 2-3 осіб, то кожен вирішує свою власну задачу, яку можна окремо врахувати у плані проекту).

Тривалість (Duration) і трудовитрати (Work)

Тривалість завдання  - це період робочого часу, що необхідний для того, щоб виконати її.

Тривалість може не відповідати трудовитратам співробітника, що займається завданням. Тривалість відповідає часу, через що буде отриманий результат задачі, а трудовитрати– часу, витраченому співробітниками на отримання результату.

Залежності (Dependencies)  та зв'язки (Links)

Завдання у плані проекту взаємозв'язані. Наприклад, часто одна задача не може початися, поки не закінчена інша (тестування модуля не може початися раніше написання його коду).

На плані проекту залежності позначаються за допомогою зв'язків. Обидва ці терміни – залежність і зв'язок – використовуються з одним і тим самим змістом і позначають логіку, певну послідовність робіт у плані проекту.

Ролі (Roles) і ресурси (Resources)

Під ресурсами розуміють співробітників та обладнання,  які необхідні для виконання проектних завдань.

Кожен співробітник, що бере участь у проекті, отримує певну роль відповідно до своєї кваліфікації, вимог проекту та регламентів, що діють в організації. Наприклад, в одному проекті співробітник може виступати в ролі архітектора додатків, а в іншому той самий працівник може бути задіяний у ролі програміста.

При складанні списку ресурсів часто використовується рольове планування. Наприклад, спочатку визначається, що для виконання робіт потрібні три програмісти і один менеджер, а потім, коли план проекту затверджений, вибираються конкретні співробітники для участі в цих ролях.

Призначення (Assignments)

Призначення - це зв'язок певної задачі і ресурсів, необхідних для її виконання. При цьому на одну задачу можуть бути призначені декілька ресурсів, як матеріальних, так і нематеріальних.

Призначення об'єднують у плані ресурси і завдання, роблячи план цілісним. Завдяки призначенням вирішується цілий ряд завдань планування. По-перше, визначаються відповідальні за виконання завдань. По-друге, коли визначені завдання, за які відповідає ресурс, можна розрахувати загальний обсяг часу, що витрачається ним на проект, а отже, його вартість для проекту. По-третє, визначивши вартість участі всіх ресурсів у проекті, можна підрахувати його загальну вартість. Нарешті, призначаючи ресурси на завдання, можна скорочувати термін виконання робіт, виділяючи на них більше ресурсів і тим самим скорочуючи загальну тривалість проекту.

2.2                      Основні форми планів робіт

Результатом фази оцінки здійсненності є детальна специфікація (технічне завдання), план роботи та оцінка вартості. Найбільш традиційними формами плану можна вважати мережевий графік та діаграму Ганта (Gantt diagram). Діаграма Ганта дозволяє визначити, що частина робіт повинна бути виконана у кожен момент часу, тому її частіше використовують керівники проектів, тоді як технічні фахівці віддають перевагу мережевим графікам, оскільки вони містять інформацію про тривалість кожного виду роботи. 

На цей час доступна велика кілкість різноманітних інструментів організації проекту, які можуть працювати як оффлайн (Microsoft Project), так і онлайн (Bitrix24, Atlassian JIRA,  FreedCamp, Trello, GanttProject). Із розвитком гнучких підходів до організації проектів із розроблення програмних продуктів велику полулярність отримав канбан як метод візуального контролю та управління проектом. Одним із популярних   безкоштовних онлайн-засобів планування проекту у формі канбан є Trello.

 

2.2.1                      План робіт у формі мережевого графіку

 

Мережевий графік подається у вигляді орієнтованого графа (рис. 2.2) з двома виділеними вершинами - початок і кінець роботи. Вершинами графа є події, що відповідають пунктам плану, а ребрами - роботи. Події повинні виражатися дієсловами доконаного виду: "тексти програм передані в базу вхідних даних", "усі тести пропущені", "група оцінки якості дала позитивний висновок" і т.д. Ребра навантажуються оцінками тривалості робіт, наприклад, у днях або тижнях.

Переваги використання мережевого графіка при плануванні робіт полягають у такому:

• на ньому чітко видно залежність робіт одна від одної;
• на основі мережевого графіка можна обчислити тривалість усієї роботи;
• користуючись результатами цих розрахунків, можна оптимізувати тривалість і витрати на роботу.

Тривалість робіт обчислюється так: підсумовуємо тривалості робіт за всіма можливими шляхами в графі. Той шлях від початку до кінця, що є найдовшим, оголошується критичним, оскільки затримка будь-якої роботи, що лежить на цьому шляху, приводить до затримки всієї роботи в цілому. Зрозуміло, що критичних шляхів може бути декілька.

2.2.2                      План робіт у формі діаграми Ганта

Ще однією популярною формою графічного представлення плану робіт є діаграма Ганта. Діаграма Ганта (рис. 2.3) являє собою прямокутник: зліва направо рівномірно відлічуються періоди часу (тижні, місяці), зверху вниз перераховуються роботи, причому кожна робота представляється у вигляді відрізка, початок і кінець якого розміщуються у відповідному періоді.

Переваги використання діаграм Ганта при плануванні робіт полягають у такому:

• чітко видно, що виконується кожного тижня;
• зручно позначати кількість виконавців роботи.

2.2.3                      Приклад використання мережевого графіка та діаграми Ганта

А. М. Терехов у своєму курсі [16] наводить класичну задачу планування: компанія, що працює у нормальному режимі з повним навантаженням, отримала замовлення на розроблення ПЗ, що хоче виконати. Для цієї задачі побудуємо мережевий графік та діаграму Ганта.

Перелічимо назви подій, тобто вузлів у графі, мережевого графіку(рис. 2.2):

1. Початок роботи.

2. Колектив сформований, робочі місця підготовлені.

3. Проектування ПЗ завершено.

4. Програмування завершено.

5. Комплексне налагодження завершене.

6. Обладнання закуплене.

7. Група з документування отримала опис проекту та необхідні пояснення від проектувальників.

8. Група із документування отримала опис ПЗ, розроблення проектної документації завершене.

9. Група із документування отримала всю необхідну інформацію про користувацькі інтерфейси, розроблення програмної документації завершене.

10. Група оцінки якості (Quality Assurance - QA) розробила тести.

11. Група QA оцінила проект позитивно.

12. Група QA завершила автономне тестування.

13. Група QA завершила комплексне тестування, отримала всю документацію та діючий варіант системи.

14. Перевірка якості завершена.

15. Закінчення роботи з розроблення ПЗ.

Під кожним ребром графа записана планована тривалість роботи (в тижнях).

Критичними шляхами є шляхи 1-6-2-3-4-5-9-13-14-15 та 1-6-2-3-4-5-12-13-14-15, тобто вся робота не може бути виконана швидше ніж за 18,3 тижня. Зрозуміло, що з точки зору оптимального завантаження колективу було б краще, щоб усі шляхи в графі від початку до кінця мали приблизно однакову тривалість для того, щоб якось зменшити довжину критичного шляху. Наприклад, є спокуса примусити групу QA проводити навіть початкове тестування, зменшивши навантаження на програмістів, робота яких знаходиться на критичному шляху. Але тоді важко визначити межі відповідальності, програмісти можуть для дотримання строків видавати «сирий» результат, і повернення на доопрацювання затягне проект ще більше. У реальних проектах, де робіт дуже багато, можна шляхом перерозподілу робіт покращувати мережевий графік.
 

Якщо уважно розглянути цей приклад, можна помітити, що невдало сплановані роботи між подіями 1, 2, 6. Колектив сформований за один тиждень, а робочі місця ще не готові. Група із документування має працювати на шість тижнів пізніше від проектувальників, а група QA має майже тритижневу перерву перед завершенням проектування та ін.

Ці проблеми складні, кожна компанія вирішує їх по-своєму, наприклад, очевидним рішенням є використання однієї і тієї самої групи QA або групи із документування для декількох груп розробників.

Для порівняння з мережевим графіком сформуємо діаграму Ганта для того самого прикладу (рис. 2.3).

Якщо в мережевому графіку наочно видно, як залежать роботи одна від одної, (наприклад, робота 12-13 може початися тільки після завершення робіт 5-12 і 11-12), то діаграма Ганта показує, що відбувається кожного конкретного тижня. Наприклад, видно, що група QA має перерву в роботі майже 2 тижні між роботами 11-12 (автономне тестування) та 12-13 (комплексне тестування). Саме тому керівники проектів віддають перевагу діаграмі Ганта: у кінці кожного тижня видно, які роботи проводились, що повинно закінчитися, а що розпочатися. Також на діаграмі Ганта прийнято над кожним відрізком роботи зазначати, скільки співробітників бере участь у цій роботі (на мережевому графіку це можливо, але не дуже зручно, оскільки треба зазначати ще й тривалість роботи). Ця властивість важлива для керівника проекту.

Технічні менеджери частіше використовують мережеві графіки, оскільки їм важливіша інформація про взаємну залежність робіт. Окрім цього за мережевим графіком можна перераховувати критичні шляхи, що доводиться робити досить часто.