Logo-do Profile

Історія держави і права України

Лекція 22

ДЕРЖАВНІСТЬ І ПРАВО УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945 рр.)


1 Приєднання Західної України і частини Бессарабії до УРСР.

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. з нападу Німеччини на Польщу. Цій події передував радянсько-німецькій договір про ненапад від 23 серпня 1939 р. Секретним протоколом до нього визначалися сфери впливу Німеччини і СРСР.

17 вересня Червона Армія вступила на територію Польщі і за 2 тижня захопила Західну Волинь, Східну Галичину та західнобілоруські землі. 22 вересня 1939 р. у Бресті, Гродно і Ковелі відбулися паради переможців. Приєднання цих територій до СРСР бкло юридично зафіксовано у договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Анексію окупованої території треба було зобразити для усього світу у формі вибору населення. Тому Військова рада Українського фронту (С.Тимошенко) створила обласне управління у Львові, Луцьку, Станіславі і Тернополі та запропонувала скликати Народні Збори Західної України. Було створено Комітет з організації виборів, який і схвалив "Положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України".

22 жовтня 1939 р. відбулися вибори, в яких взяло участь 4 млн. 433 тис. осіб (92,8%). Було обрано 1484 депутати. 26-28 жовтня 1939 р. у Львові відбулися Народні Збори, які і затвердили 4 декларації:

1 листопада 1939 р. ВР СРСР задовольнила прохання Народних Зборів і видала закон "Про включення Західної України до складу СРСР і з'єднання її з УРСР".

15 листопада 1939 р. ВР УРСР ухвалила закон "Про прийняття Західної України до складу УРСР". Саме з цього часу на цій території ставали чинними закони СРСР і УРСР.

А 4 грудня 1939 р. Указом Президії ВР СРСР були утворені Волинська, Дрогобицька, Львівська, Рівненська, Станіславська і Тернопільська області.

Протягом 1939-1940 рр. на цій території були сформовані органи влади, суд, прокуратура, нотаріат, адвокатура.

СРСР змусив Румунію відмовитись від Південної Буковини і Бессарабії. 30 червня 1940 р. Червона Армія зайняла цю територію. За допомогою Червоної Армії створювалися робочі і селянські комітети.

2 серпня 1940 р. ВР СРСР ухвалила 2 закони:

Президія ВР СРСР видала 2 укази:

На Західній Україні відбулися як позитивні, так і негативні зрушення: колективізація сільського господарства, депортація місцевого населення (1 млн. 173 тис. осіб), репресії (в тому числі і проти членів КПЗУ), розстріл польських офіцерів (Катинь), відкриття нових закладів освіти і культури, деполонізація і русифікація освіти.

2 Державний лад.

Радянська державність. З нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 р. постала потреба переводу всього державного механізму на воєнний лад.

22 червня 1941 р. Президія ВР СРСР видала указ про воєнний стан, за яким розширялися права військової влади (військових рад, які могли оголошувати трудову і гужову повинність, вилучати транспортні засоби); розширялося коло справ, що підлягали розгляду військовими трибуналами; дозволялося застосування надзвичайних заходів щодо охорони громадського порядку і зміцнення обороноздатності.

30 червня 1941 р. за Постановою ВР СРСР, РНК і ЦК ВКП(б) було створено Державний Комітет Оборони (ДКО) у складі: Й.Сталін (голова), В.Молотов (заступник), К.Ворошилов, Г.Маленков, Л.Берія. згодом до його складу входило 9 осіб. ДКО зосередив у своїх руках усю повноту влади. На місцях органами ДКО були його уповноважені у союзних республіках, міські комітети оборони й оперативні групи у Керчі, Києві, Луганську, Одесі, Сімферополі. ДКО діяв до 4 вересня 1945 р.

У державному апараті відбулися такі зміни:

Відбулися зміни і в системі місцевих органів влади. Спрощувалася структура багатьох відділів, скорочувалися штати, зростала роль виконавчо-розпорядчих органів тощо.

По мірі визволення України відновлювалася і робота місцевих Рад УРСР.

Українська самостійницька державність.

Лідери ОУН намагалися використати радянсько-німецьку війну для відновлення української самостійної держави, що перебувала б у союзних відносинах з Німеччиною (на зразок Словаччини).

30 червня 1941 р. похідні групи ОУН-Б, які разом з німецькою армією захопили Львів, об'єднавшись з представниками національного осередку міста, оголосили себе Національними Зборами України, які проголосили Акт відновлення Української держави, утворили уряд на чолі із Я. Стецьком. Вищим органом влади ставала Українська Національна Рада (УНРада).

Але німці вкрай негативно поставилися до цієї акції. С.Бандеру і Я.Стецька викликали до Берліна і примушували відмовитись від Акту. Українці не погодилися. Тоді їх і декілька сот членів ОУН заарештували і відправили до концтабору.

Після ліквідації уряду у Львові діяла Українська Національна Рада - орган, покликаний представляти інтереси населення Східної Галичини, Волині і Холмщини перед німецькою окупаційною адміністрацією. Це був багатопартійний орган. Головою її був К.Левицький, заступниками - Ю.Дзерович, Л.Турчин, секретарем - А.Біленький, почесним президентом - митрополит А.Шептицький.

У липні 1941 р. вона створила Генеральний секретаріат на чолі із К. Паньківським. Це був виконавчий орган для зв'язків з німецькими властями.

УНРада подала німецькій владі кілька протестів проти приєднання Галичини до Генерал-губернаторства, проти геноциду щодо євреїв. Після цього (на початку 1942 р.) німецька влада розпустила її.

Більш помірковане крило ОУН - мельниківці разом із прихильниками П.Скоропадського намагалися відновити в Україні діяльність представницького органу.

У листопаді 1941 р. у Києві з представників різних регіонів (61 особа) була створена Українська Національна Рада на чолі з професором М.Величковським (голова), О.Бойдуником, І.Дубиною (секретарі), О.Ольжичем. У січні 1942 р. УНРада надіслала А.Гітлеру меморандум з протестом проти дій німців на Україні. Невдовзі її розігнали, а деякі її члени були піддані репресіям. У Києві, Чернігові, Полтаві діяли обласні ради УНРади.

Наприкінці жовтня 1944 р. було звільнено Закарпаття. Невдовзі почали створюватися тимчасові органи влади - народні комітети.

26 листопада 1944 р. у Мукачеві відбувся І з'їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з Україною та вихід зі складу ЧСР. Обрана Народна Рада Закарпатської України сформувала уряд, що складався з Президії Народної Ради та уповноважених з внутрішніх справ, фінансів, землеробства та ін.

Місцевими органами влади були окружні, міські і сільські народні комітети, що обиралися населенням. Це були органи державної влади й органи місцевого управління. Їхніми виконавчими органами були президії. Створювалися міліція, судові органи (народні суди, Вищий народний суд), нотаріат, прокуратура, а при ній слідчі органи.

29 червня 1945 р. між СРСР і Чехословаччиною був підписаний договір про передачу Закарпатської України до складу СРСР. 22 січня 1946 р. утворено Закарпатську область, а з 24 січня 1946 р. на її території поширювалися закони СРСР і УРСР.

3 Окупаційний режим і рух опору.

Окуповані Німеччиною території поділялися на зони цивільного і військового управління. Перша підпорядкувалася Міністерству у справах зайнятих східних областей (з 17 липня 1941 р.) на чолі з А.Розенбергом, друга (Донбас, Сумщина, Чернігівщина, Харківщина) - Вермахту (головному управлінню сухопутних військ).

Зона військового управління поділялася на район бойових дій і тиловий район армій (очолювали комендатури). Зберігалися колишні райони і села (громади).

Українські землі перебували у складі таких адміністративних територій:

  1. Дистрикт Галичина у складі Генерал-губернаторства (колишня Польща з центром у Кракові) з 1серпня 1941 р., площа - 48 тис. кв. км.
    • 4 області - Львів, Дрогобич, Станіслав, Тернопіль;
    • окружні староства - 17 (об'єднували 2-5 округів);
    • округи (бецірки);
    • виділені міста;
    • сільські громади.
  2. Губернаторства румунські з серпня 1941 р., площа - 100 тис. кв. км.
    • Бессарабія (6 повітів МРСР, Ізмаїльська область УРСР) з центром у Кишиневі.
    • Буковина (Чернівецька область) з центром у Чернівцях.
    • Трансністрія з центром у м.Алексяну (Лівобережні райони МРСР, Тираспіль, частина Одеської, Вінницької і Миколаївської областей). Тимчасовий мандат на цю територію. Поділ на повіти, волості (пласти), сільські громади.
  3. Рейхскомісаріат Україна (РУ) з серпня 1941 р., площа - приблизно 339 тис. кв. км.
  4. генеральних округів (генералбецірки) - Волинсько-Подільський, Житомирський, Київський, Дніпропетровський, Миколаївський, Таврійський;
    • 114 округів (крайзгебітів);
    • 4431 район;
    • 5 округів міського типу (Дніпропетровськ, Запоріжжя та інші);
    • 25 міст окружного підпорядкування.

    Центр управління РУ складався з 4 головних управлінь: центральний, господарський, політичний і технічний. Існували юнацькі і жіночі відділи з підвідділами: німецький, монополій, фольксдойче, господарського вербування, єврейський, трудових повинностей, сільськогосподарських поселень , примусової праці.
    Крім німецького апарату, на території РУ номінально існували й органи місцевого управління на рівні міста, району і села (сільська і міська громади). Керівники міської і районної управ призначалися гебіткомісаром, комендантом місцевої комендатури. Кількість відділів у міських управах різнилася по регіонах: у Києві - 18 (1138 чол.), Запоріжжі - 13 (733 особи).
    На території СРСР передбачалося створити 5 рейхскомісаріатів.
  5. Військова зона.
    Створювалися такі органи управління:
    • Районні і міські управи. Їх керівники призначалися польовими комендатурами, командуючим тиловим районом.
    • Громадські управління на чолі з бургомістрами.
    • Сільська управа на чолі зі старостами.
    Бургомістром призначалися:
    • староста (повністю був підконтрольний німецькій адміністрації);
    • помічник старости (реєстрував прибулих, вів облік населення, стягував податки, надавав робочу силу, гужовий транспорт, квартири);
    • бухгалтер;
    • поліцай вилучав зброю і радіоприймачі.

    На Україні було 180 таборів для військовополонених. У Сумах в таборі перебувало 70 тис. військовополонених, з яких 20 тис. осіб загинуло. Всього на Сумщині загинуло 70 тис. військовополонених.

4 Правоохоронні органи і правова система.

Війна змусила перебудувати діяльність правоохоронних органів.

До окупації діяла загальна система судів, але створювалися і спеціальні. 22 червня 1941 р. Президія ВР СРСР видала Указ "Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані, і в районах воєнних дій". Трибунали створювалися при арміях, флотах, корпусах, округах, лінійні суди залізничного і водного транспорту перетворювалися на відповідні військові трибунали, діяли і військові трибунали НКВС.

Під час німецької окупації існували:

Поліцейська охорона окупованої території покладалася на рейхсфюрера СС і начальника поліції Г.Гімлера, у Рейхскомісаріаті Україна - вищого начальника СС і поліції, в окремих округах - на жандармського начальника (він же керівник СС і поліції), при групах армій - на повноважного представника поліції безпеки і СД, айзацгрупи (оперативні групи) - для придушення опору. Крім цього, такі функції виконували розвідувальні відділи (особливі відділи Абверу - військова розвідка і контррозвідка при польових комендатурах). Охоронна поліція (каральні частини) підлягала міським і польовим комендатурам, контролювала в'язниці і концтабори, польова жандармерія займалася регулюванням руху, здійснювала нагляд за місцевою поліцією. Існували допоміжні війська - дивізія СС „Галичина", Російська Визвольна Армія (генерала Власова).

Процес воєнізації торкнувся і радянської прокуратури. На воєнний стан були переведені майже всі ланки прокуратури. Прокуратура також здійснювала нагляд за діяльністю військових трибуналів.

У липні 1941 р. НКДБ і НКВС СРСР були об'єднані у НКВС СРСР, а в серпні того ж року таке об'єднання відбулося на Україні.

Компетенція НКВС розширювалася. На Комісаріат внутрішніх справ покладалися: охорона тилу радянських військ, формування винищувальних батальйонів і загороджувальних загонів, організація диверсійної, розвідувальної роботи і партизанського руху, боротьба з організованим бандитизмом і дезертирами, вилучення у населення зброї, знищення в'язнів радянських тюрем перед відступом.

Риси права. У радянському зобов'язальному праві розширювалося застосування адміністративно-правових і планових завдань. До житлового законодавства вноссилися зміни, згідно з якими за військовослужбовцями зберігалася їхня житлова площа, що звільнялася від квартплати. У трудовому законодавстві запроваджуються надзвичайні заходи регулювання трудових відносин. Військова влада мала право залучати громадян до трудової повинності. Скасовувалися чергові і додаткові відпустки. Оголошувалася трудова мобілізація. У кримінальному законодавстві запроваджується відповідальність за поширення серед населення чуток, ухилення від військового обліку, розголошення державної таємниці, дезертирство, втрату прапора військової частини тощо.

Під час німецької окупації скасовувалося радянське кримінальне право і вводилося німецьке. Джерелами права були німецькі легальні норми (не закони), розпорядження німецької влади і звичаєве право.

Німецьке право відстоювало ідею приватної власності на землю, проте колгоспна система залишалася. На думку Е.Коха, так зручніше було експлуатувати населення. Після поразки німців під Сталінградом А.Розенберг пропонував реприватизацію колгоспної землі, але це бойкотував Е.Кох. Розподілено між селянами було лише 10% землі.

Питання власності на промислові і торгівельні об'єкти повинно було вирішитися після завершення війни. А до того ці об'єкти вважалися націоналізованими і тимчасово передавалися німецьким фірмам.

Розподілом споживчих товарів для частини працюючого населення займався уряд за посередництвом німецьких фірм. Єдиним винятком була українська кооперативна організація "Вукоопспілка", проте наприкінці 1942 р. її районну організаційну структуру перетворили на німецьку торговельну інституцію.


© 2006—2018 СумДУ