Logo-do Profile

Історія держави і права України

Лекція 19

Соціалістична діяльність та судоустрій в УCРР в 1921-1929 рр.


1 Вищі органи влади та управління.

На початку 20-х років ХХ століття структура органів влади визначалася Конституцією УСРР 1919 р., за якою вищими органами влади були: Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК і Рада Народних Комісарів.

Але після прийняття у січні 1924 р. Конституції СРСР в Україні було прийнято декілька законодавчих актів, що стосувалися вищих органів влади республіки. Згідно з ними структура влади виглядала таким чином:

1. Всеукраїнський з'їзд Рад - верховний орган влади в Україні. Він визначав основний напрям діяльності усіх органів влади у республіці, розглядав найважливіші питання розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, торгівлі, культурного будівництва тощо. Його рішення мали вищу юридичну силу. Але він змушений був враховувати рішення Всесоюзних з'їздів Рад, директиви з'їздів ВКП(б) і КП(б)У. До 1922 р. з'їзди Рад були багатопартійними, а з VІІ Всеукраїнського з'їзду Рад (грудень 1922 р.) - лише однопартійними.

VІІІ з'їзд (1924) ратифікував Договір про створення СРСР і Конституцію СРСР, ІХ з'їзд (1925) розглянув зміни до Конституції УСРР, ХІ з'їзд (1929) прийняв Конституцію УСРР і схвалив перший п'ятирічний план. Делегати на Всеукраїнські з'їзди Рад обиралися на відповідних з'їздах місцевої ланки Рад.

2. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) - вищий орган влади між Всеукраїнськими з'їздами Рад. З ухваленням Конституції СРСР його повноваження визначалися "Положенням про ВУЦВК" від 12 жовтня 1924 р. Ним регулювалися порядок обрання ВУЦВК (з'їздом Рад), термін повноважень (до наступного з'їзду), періодичність сесій (не менше 3 разів на рік), принципи організації і діяльності Президії ВУЦВК.

До компетенція ВУЦВК належали питання загального керівництва внутрішньою політикою; розгляд питань зовнішньої політики; обрання Президії ВУЦВК, затвердження складу Ради Народних Комісарів; затвердження бюджету УСРР; затвердження і скасування постанов Президії ВУЦВК, розв'язання питання про зміну кордонів УСРР, розв'язання питання про зміну Конституції УСРР; порушення питання про зміну Конституції; затвердження проектів кодексів, декретів, постанов та інші питання.

3. Президія ВУЦВК - вищий законодавчий орган між сесіями ВУЦВК. Його діяльність визначалася як "Положенням про ВУЦВК" від 12 жовтня 1924 р., так і "Наказом ВУЦВК про порядок роботи Президії ВУЦВК" від 1 липня 1926 р. Цими актами регулювалися питання складу (не більше 17 осіб, включаючи Голову і секретаря ВУЦВК) і компетенції Президії ВУЦВК.

До компетенції Президії ВУЦВК належали питання нагляду за виконанням Конституції УСРР, постанов з'їздів Рад СРСР та УСРР, ЦВК СРСР і ВУЦВК; розгляд і затвердження бюджету УСРР; підготовка матеріалів до сесії ВУЦВК; видання декретів, постанов і розпоряджень; скасування постанов РНК УСРР; обрання та звільнення народних комісарів УСРР; скасування постанов і розпоряджень наркоматів; скасування присудів, вироків і постанов Верховного суду УСРР, розгляд протестів та подань прокурора республіки; нагородження орденами Червоного Прапору та Трудового Прапору; розв'язання питань адміністративно-територіального устрою; розгляд клопотань про помилування тощо. ВУЦВК і його Президія мали право створювати тимчасові і постійні комісії для розгляду питань поточного законодавства.

4. Рада Народних Комісарів - вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади України.

Його діяльність регламентувалася "Положенням про Раду Народних Комісарів УСРР" від 12 жовтня 1924 р. До складу РНК входили голова, його заступник, народні комісари, голова Вищої Ради Народного Господарства УСРР, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР.

Компетенція РНК: керівництво діяльністю народних комісарів, їхніх відомств, губвиконкомів, нагляд за діяльністю уповноважених наркоматів СРСР при УСРР, розгляд і затвердження декретів і постанов, розгляд проектів декретів, постанов і кодексів, що подаються на затвердження ВУЦВК, вирішення розбіжностей між наркоматами УСРР та уповноваженими наркоматів СРСР при УСРР, призупинення і подання на скасування для ВУЦВК постанов губвиконкомів тощо.

Після прийняття Конституції СРСР наркомати поділялися на:

2 Місцеві органи влади.

У першій половині 20-х років здійснювалася адміністративно-територіальна реформа, за якою поступово скасовувалася чотириступенева система управління (губернія-повіт-волость-село) і запроваджувалася триступенева (округ-район-село). У 1923 р. Україна поділялася на 53 округи, 706 районів, 9307 сільських рад, а у 1925 р. - на 41 округ (причому Шахтинський і Таганрозький були передані Росії), 680 районів (в тому числі 12 національних), 10314 сільрад (в тому числі 549 національних).  Остаточно на триступеневу систему перейшли у 1929 р.

У 1925-1928 рр. ВУЦВК затвердила низку положень про місцеві органи влади. Система органів влади була такою:

До 1925 р. у системі місцевого управління діяли також і комітети незаможних селян (комнезами), що боролися з контрреволюцією, бандитизмом, сприяли сільрадам, кооперації, захищали інтереси незаможних селян і допомагали Радам у державному і господарському будівництві. Після 1925 р. вони перетворилися на громадські організації. У 1924 р. у складі УСРР була створена Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка, наступного року це було оформлено юридично. Великий вплив на всю систему органів влади справляли партійні органи.

3 Судова система.

До прийняття Конституції СРСР в Україні діяла судова система, яка регулювалася "Положенням про судоустрій УСРР" від 16 грудня 1922 р.

23 жовтня 1925 р. ІХ Всеукраїнський з'їзд Рад і ВУЦВК затвердили нове "Положення про судоустрій УСРР". Згідно з ним діяли такі суди:

Окремо діяли спеціальні суди:

Цим Положенням регламентувалася діяльність прокуратури, слідчих органів, адвокатури, нотаріату, органів судової експертизи.

11 вересня 1929 р. було затверджено нове "Положення про судоустрій УСРР". Залишалася попередня система: народний суд, окружий суд, Верховний суд. Існували і спеціальні суди: арбітражний, військові, судово-земельні комісії, дисциплінарні суди, громадські суди (на заводах, фабриках, в установах) і примирливі камери (при сільських і селищних радах).

4. Правоохоронні органи.

До прийняття Конституції СРСР структура і функції Державної прокуратури визначалися "Положенням про прокурорський нагляд" від 28 червня 1922 р. Державна прокуратура існувала як відділ Наркомату юстиції УСРР. Нарком юстиції був одночасно і прокурором республіки.

Компетенція прокуратури: нагляд за законністю дій усіх органів влади, господарчих установ, громадських організацій і приватних осіб; безпосередній нагляд за діяльністю органів дізнання і слідства у галузі розкриття злочинів і нагляд за діяльністю ДПУ; підтримання звинувачення у суді; участь у цивільному процесі; нагляд за правильністю перебування в'язнів під вартою.

На чолі прокуратури стояв Прокурор Республіки. Йому допомагали помічники, яких затверджував ВУЦВК (за поданням Прокурора Республіки). У кожній губернії був прокурор, призначений прокурором Республіки. При губернських прокурорах діяли помічники, які призначалися Прокурором Республіки). При військових ревтрибуналах і військово-транспортних ревтрибуналах перебували військові прокурори, які підпорядковувалися помічнику Прокурора Республіки (при Верховному трибуналі ВУЦВК) і призначалися Прокурором Республіки.

За "Положенням про судоустрій УСРР" від 23 жовтня 1925 р. прокуратура залишалась у складі наркомюста. Прокурор Республіки називався Генеральний Прокурор Республіки. Апарат прокуратури складався з помічників Генерального прокурора, прокурорів наркомюста та прокурорів з трудових справ. На місцях діяли окружні прокурори. Детально визначалися права і обов'язки прокурора. Було прийнято "Положення про військовий трибунал і військову прокуратуру".

Слідчі органи. До прийняття Конституції СРСР компетенція народних слідчих визначалася "Положенням про судоустрій УСРР" 1922 р. Народні слідчі перебували одночасно у підпорядкуванні суду і прокуратури.

Структура слідчих органів:

Після 1925 р., а особливо з прийняттям "Положення про судоустрій УСРР" 1929 р. слідчі органи передавалися до складу прокуратури.

Судові виконавці діяли при окружних і нардних судах.

Адвокатура діяла відповідно до "Положення про адвокатуру" від 2 жовтня 1922 р. Колегії адвокатів існували при губернських радах суддів. До компетенції адвокатури входило захист обвинувачуваного у суді і надання юридичних консультацій.

Державне Політичне Управління (ДПУ). Діяльність цього органа визначалася постановою ВУЦВК "Про скасування ВУНК і про утворення Держполітуправління" від 22 березня 1922 р. ДПУ створювалося при Наркоматі внутрішніх справ під особистим головуванням наркома і призначеного РНК його заступника. Завдання ДПУ:

Місцевими органами ДПУ були його губернські відділи, створені при губвиконкомах. 15 листопада 1923 р. ЦВК СРСР затвердило "Положення про перетворення ДПУ в ОДПУ при Раднаркомі СРСР", за яким Об'єднане Державне Політичне Управління діяло на правах союзного наркомату і мало своїх уповноважених у союзних республіках і в армії (особливі відділи).

13 серпня 1924 р. ВУЦВК і РНК УСРР затвердили "Положення про Державне Політичне керування УСРР". Згідно з ним Голова ДПК (ДПУ) при РНК УСРР був одночасно й уповноваженим ОДПУ СРСР при РНК УСРР. Він призначався ВУЦВК. Місцеві органи ДПК діяли при губвиконкомах, окрвиконкомах. Існували також транспортні відділи ДПК, особливі відділи ДПК при дивізіях і корпусах Українських військових округів, органи ДПК з охорони кордонів.  Органи ДПУ були організаторами так званої "Шахтинської справи" (1928 р.), за якою 50 „старих" спеціалістів розстріляли, сприяли розгортанню антирелігійної кампанії, руйнуванню церков, заарештовували священників. Їх використовували у внутрішньополітичній боротьбі за лідерство у партії та придушенні політичної опозиції.

Отже, у 20-ті роки ХХ століття формувалася і міцніла командно-адміністративна система управління на чолі з партійно-державною номенклатурою. З утворенням СРСР розпочався процес обмеження і ліквідації суверенітету УСРР.


© 2006—2018 СумДУ