Logo-do Profile

Історія держави і права України

Лекція 18

ФОРМУВАННЯ РАДЯНСЬКОГО ЛАДУ В УКРАЇНІ


1 Державний лад.

Протягом Національно-демократичної революції 1917-1920 рр. в Україні радянська влада встановлювалася тричі:

Державний устрій.

Вищі органи влади:

Всеукраїнський з'їзд Рад - вищий орган влади. Ще на І Всеукраїнському з'їзді Рад (11-12 грудня 1917 р.) Україна проголошувалася Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів - федеративною частиною Російської республіки.

Між з'їздами функції вищого органу влади виконував Центральний виконавчий комітет. За Конституцією УСРР 1919 р. він називався Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад (ВЦВКР), а з 1920 р. - Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом (ВУЦВК).

Першим головою ЦВК був Ю.Медвєдєв, з 1919 р. головою ВУЦВК став Г.Петровський. Після І Всеукраїнського з'їзду Рад до складу ЦВК входив 61 член, після ІІ (17-19 березня 1918 р.) - 102 члени. ЦВК формувався за партійною ознакою. До нього входили більшовики, ліві есери, українські соціал-демократи, меншовики-інтернаціоналісти. ЦВК спирався у своїй роботі на відділи: агітаційний, зв'язку, військовий, господарський, технічний.

Народний Секретаріат (НС) - вищий виконавчий і розпорядчий орган влади, уряд, що формувався ЦВК. За зразком із Радянською Росією йому надавалися також і законодавчі функції. За винятком одного українського соціал-демократа НС цілком складався з більшовиків. З березня 1918 р. його очолював М. Скрипник. Центральними органами управління були секретарства на чолі з секретарями - членами ЦВК. Законодавчу компетенцію НС не було визначено. Керівні функції уряд здійснював через місцеві Ради та своїх комісарів. Він проіснував до 19 квітня 1918 р., коли на спільному засіданні ЦВК і НС ці два органи влади були реорганізовані у Всеукраїнське бюро для керівництва боротьбою проти німецьких окупантів.

29 січня 1919 р. уряд України отримав назву Ради Народних Комісарів УСРР. Міністерства (секретарства) називалися народними комісаріати на чолі з наркомами.

За прикладом Росії створювалися і надзвичайні органи влади, що контролювалися більшовиками. Їх організація не передбачалася ні І, ні ІІ Всеукраїнськими з'їздами Рад. Це -

Місцеві органи влади:

Зі встановленням радянської влади скасовувалися органи влади Української Центральної Ради і Тимчасового уряду. Ставка робилася на Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів через їх більшовизацію. Вільне обрання місцевих рад не проводилося. З часом все більшої ваги набирають рішення президій Рад.

За зразком з Радянською Росією створювалися і надзвичайні органи:

Вони діяли паралельно з місцевими Радами.

2 Судова система, правоохоронні і репресивні органи

Першим кроком у цій сфері була ліквідація радянською владою судової системи Тимчасового уряду, Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії. Разом із радянською владою на початку 1918 р. на Україну була поширена дія декрету Всеросійського ЦВК від 24 листопада 1917 р., за яким запроваджувалося "революційне правосуддя". Юридичне оформлення судової системи розпочалося з видання Постанови Народного Секретаріату "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 р. Згідно з ним створювалися дільничні, повітові і міські народні суди. Для всіх суддів був обов'язковим стаж політичної роботи, а не юридична практика.

Передбачалося створення революційних трибуналів. 3 січня 1918 р. було прийнято "Положення про революційні трибунали", яким регулювалися питання їх організації та діяльності. Іноді судові функції виконували громадські організації. Так, земельні суперечки вирішували селянські комітети, трудові спори - відділи праці місцевих рад, житлові спори - житлові відділи при міських радах.

Структура судів:

  1. Народний суд, що створювався на базі дільничних судів. Їх кількість у місті або повіті визначалася місцевими радами. Він діяв у складі народного судді і 2-6 народних засідателів, які обиралися радами або виконкомами рад (у повітах).
  2. Рада народних суддів - касаційна інстанція для народних судів. До її складу входили усі судді повіту.
  3. Рада народних суддів (губернська). До її складу входили голова, його заступники, кілька постійних членів, а також усі народні судді губернії, які по черзі брали участь у її засіданнях.
  4. Революційний трибунал (по одному в губернії). Членів трибуналу, яких мало бути не менше 15, обирали губвиконкоми рад. Справи розглядали спочатку 5, а потім 3 членів трибуналу. При ньому існували колегії обвинувачів і правозаступників. До компетенції трибуналів відносилися справи про контрреволюцію, зраду, шпигунство, спекуляцію, бандитизм, пограбування тощо.
  5. Верховний касаційний суд (згодом Верховний революційний трибунал), який розглядав скарги на вироки трибуналів й одночасно був судом першої інстанції для розгляду особливо важливих справ.
  6. Революційні військові трибунали.

Репресивні і правоохоронні органи:

Всеукраїнська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами (ВУНК-ВУЧК). Це орган з надзвичайними повноваженнями для ведення розвідки і контррозвідки, боротьби з антибільшовицьким виступами, із саботажем, а також для ліквідації політичних опонентів більшовиків. ВУНК була створена декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України у грудні 1918 р. 30 травня 1919 р. ВУЦВК, РНК, НКВС і ВУНК затвердили "Положення про Всеукраїнські і місцеві надзвичайні комісії", а декретом ВУЦВК від 17 березня 1920 р. створювалося Центральне управління надзвичайних комісій. Методами діяльності ВУНК були терор, репресії (розстріли), система заложників, залякування. У 1922 р. замість ВУНК було створено Державне Політичне Управління (ДПУ).

Радянська міліція. Вона діяла з кінця 1918 р. При військово-революційних комітетах створювалися відділи народної міліції. У лютому 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України започаткував штатну державну міліцію. Вона діяла як орган місцевих Рад. Створювалися спеціалізовані структури міліції: карний розшук, загальна, промислова, залізнична, річкова, морська міліція, судово-кримінальна служба міліції.

У середині 1919 р. НКВС УСРР розробив "Інструкцію з організації робітничо-селянської міліції", якою визначалися організація та діяльність загальної міліції. На радянську міліцію покладалися функції боротьби зі злочинністю, розшук, дізнання, охорона громадського порядку під керівництвом суддів, оповіщення населення про розпорядження Рад. Керівний центр - Головне управління радянської міліції НКВС УСРР.

3. Формування соціалістичного права

Конституційне право.

Основи державного будівництва визначалися декретами російської радянської влади, Постановою РНК України "Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління" від 8 лютого 1919 р., Конституцією УСРР 1919 р., прийнятою 14 березня 1919 р. у Харкові на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад.

Конституція складалася з 35 статей, об'єднаних у 4 розділи:

Другий розділ складався з двох підрозділів: а) організація центральної влади, б) організація радянської влади на місцях. Виборчі права надавалися лише трудящим класам, позбавлялися виборчого права особи, які використовували найману працю, особи, які жили на нетрудові доходи, приватні торговці, комерційні посередники, ченці і духовні особи, колишні поліцаї і жандарми, душевнохворі, засуджені особи. Вибори були багатоступеневими. Представництво робітників у радах було уп'ятеро більшим за селян.

Соціальна основа - диктатура пролетаріату і біднішого селянства. Завдання диктатури - здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалістичного шляхом проведення революційних перетворень і придущення контрреволюційних намірів з боку заможних класів. Політична основа - Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, а фактично - партія більшовиків.

Земельне право.

Основи земельного права були закладені законодавчими актами Радянської Росії, зокрема, Декретом про землю, Постановою РНК РСФРР "Про перехід землі у розпорядження земельних комітетів" від 5 листопада 1917 р., Законом РСФРР "Про соціалізацію землі", а також Конституцією УСРР (скасування приватної власності на землю), Декретом ВУЦВК "Про соціалістичний землеустрій та перехідні заходи до соціалістичного землекористування" від 26 травня 1919 р. (створення єдиного державного земельного фонду, визначення правил володіння і користування землею, регламентація питань створення і діяльності радгоспів, комун, артілей, товариств), Законом „Про землю", виданого ВЦВКР 5 лютого 1920 р. (зрівняльне землекористування).

Цивільне право.

Щодо основного інституту цивільного права - права власності, то більшовики виступали за усуспільнення, одержавлення основних засобів виробництва. Державна власність формувалася за рахунок націоналізації землі, банків, фабрик, заводів, транспорту, експропріації приватної власності.

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України видав такі декрети:

Рада Народних Комісарів видала декрет „Про анулювання спадкування" від 11 серпня 1919 р., згідно з яким усі види спадкування скасовувалися. Успадкувати можна було майно на суму не більше 10 тис. крб.


© 2006—2018 СумДУ