Logo-do Profile

Історія держави і права України

Лекція 17

Директорія УНР і ЗУНР


Ключові терміни

Державна Народна Рада, Українська Національна Рада, Державний Секретаріат

1 Державний і територіальний устрій УНР

Хронологічними рамками Української Народної Республіки часів Директорії є період з грудня 1918 р, коли війська Директорії захопили Київ, і до 21 листопада 1920 р., коли армія УНР відійшла за р.Збруч і була інтернована польськими військами. А 18 березня 1921 р. було підписано Ризький мирний договір між Польщею і Радянською Росією, який поклав край існуванню УНР. З моменту свого створення Директорія була революційним органом з диктаторськими правами, згодом стала органом верховної влади, що виконував законодавчі, виконавчі, а іноді й судові функції. До її складу входили В.Винниченко (голова), С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, П.Андрієвський. Директорія здобула владу без жодного правового акту, який би визначав її статус, повноваження та обов'язки членів.

Але вже у грудні 1918 р. постала потреба у формуванні системи влади. Треба було обирати або європейську модель парламентської республіки, що передбачала поділ влад (на законодавчу, виконавчу і судову) та скликання Установчих зборів, або модель радянської республіки у формі диктатури пролетаріату, коли ради виступали одночасно як законодавчі і виконавчі органи.

На першому етапі, що продовжувався до серпня 1919 р. Директорія обрала компромісний варіант, що мав риси обох моделей. У центрі був парламент, а на місцях - губернські і повітові ради, що формувалися з трудящих класів. Важливі зміни до компетенції Директорії були внесені законом „Про склад Директорії" від 7 травня 1919 р., за яким дійсними визнавалися лише ті постанови Директорії, що приймалися за участі Головного отамана С.Петлюри.

За Декларацією Української Директорії від 26 грудня 1918 р. структура влади виглядала таким чином: найвища влада тимчасово належить Директорії, законодавча - тимчасово Конгресу трудового народу, виконавча - Раді Народних Міністрів, а влада на місцях - губернським і повітовим комісарам, призначеним Директорією, та трудовим радам селян, робітників і "трудової" інтелігенції.

Директорія як надзвичайний орган діяла одноособово до скликання Конгресу трудового народу, тобто до 22 січня 1918 р. Вибори до нього відбулися за територіальним принципом - від 9 губерній і ЗУНР та від курій - селян (377 особи), робітників (118), інтелігенції (33), в тому числі 65 осіб від Західноукраїнської Народної Республіки.

28 січня Конгрес схвалив Універсал, що фактично був тимчасовою Конституцією, та "Закон про форму влади на Україні". Згідно з ним:

Проте відбулася лише одна сесія Конгресу. Тому Директорія мала надзичайні повноваження до кінця свого існування.

Нарешті 12 серпня Рада Народних Міністрів ухвалила Декларацію, якою проголошувався перехід до нового етапу будівництва влади на основі європейської моделі. Його можна охарактеризувати як остаточний вибір парламентської моделі влади, що орієнтувався на всі верстви суспільства. Передбачалося проведення виборів до місцевих органів самоврядування (а не рад) на основі всенародного, безпосереднього, таємного, рівного і пропорційного виборчого права.

Щодо територіального устрою, то формально Директорія погодилася з ідеєю УЦР про поділ України на землі, але фактично залишався поділ на губернії та повіти.

Внаслідок міжпартійних і міжособистісних суперечностей Директорія розкололася і з 15 листопада 1919 р. влада перейшла виключно до Симона Петлюри.

Характерною рисою процесу українського державотворення 1917-1920 рр. був перехід від парламентської до президентсько-парламентської моделі організації влади. Про це свідчать закони "Про тимчасове управління і порядок законодавства в УНР" від 12 листопада 1920 р. і "Про Державну Народну Раду УНР". Ними передбачалося розмежування влади між Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів.

Директорія в особі голови:

Державна Народна Рада - вищий законодавчий орган влади, що контролював діяльність Ради Народних Міністрів. Вона мала право:

Рада Народних Міністрів. Її компетенція в цих законах не визначалася. РНМ була підзвітною у своїй діяльності Державній Народній Раді. Не визначався і розподіл повноважень між Директорією і РНМ.

Система міністерств та їх департаментів залишалась приблизно такою ж, як і за часів УЦР.

Діяльність місцевих органів влади регулювалася інструкцією Міністерства внутрішніх справ "Про тимчасову організацію влади на місцях". Згідно з нею владу на місцях здійснювали губернський, повітовий і волосний комісари. Волосний комісар призначався на посаду повітовим комісаром, повітовий - губернський і затверджувався міністром внутрішніх справ, губернський - міністром внутрішніх справ і затверджувався Директорією. Виконавчими органами в повітах проголошувалися комісаріати, в губерніях - управління, які поділялися на відділи.

Компетенція місцевих органів влади - нагляд за виконанням розпоряджень центральної влади, керівництво міліцією, мобілізаційні заходи, інформування населення про рішення центральної влади. Інструкцією не визначалися питання взаємовідносин комісарів і місцевих органів самоврядування (земств, міських дум, трудових рад).

2 Судова система УНР

Директорія намагалася відтворити судову систему часів УЦР. У грудні 1918 р. проголошувалося, що суд на території України здійснюється від імені УНР (а не Української держави). 2 січня 1919 р. був прийнятий закон, згідно з яким скасовувався Державний Сенат, відновлював діяльність Генеральний Суд часів УЦР під назвою Надвищий Суд УНР. Суддями призначалися колишні судді Генерального суду. Цей суд повинен був користуватися законодавством УЦР і колишньої Російської імперії. Проте через постійні військові дії Надвищий суд фактично не працював.

19 січня 1919 р. було прийнято закон про скасування Київської, Харківської й Одеської судових палат і відновлення Київського апеляційного суду. Передбачалося створення у його складі лише одного департамента.

Органам влади УНР вдалося налагодити діяльність окремих окружних судів і мирових судових інституцій. 19 лютого 1919 р. було прийнято закон "Про вибори та призначення мирових суддів".

Поряд з цими судами велику кількість кримінальних справ щодо цивільних і військових осіб розглядали військові суди. 26 січня 1919 р. було прийнято закон "Про надзвичайні військові суди". При військових частинах створювалися військово-польові, надзвичайні військові, штабні і Вищі військові суди. Але не було вирішено питання про розмежування повноважень між просто військовими і надзвичайними військовими судами. Військово-морських судів не було. Взагалі перелік справ (злочинів), які розглядалися надзвичайними військовими судами, визначався не законом, а наказом того чи іншого начальника.

3 Законодавство УНР.

На час приходу до влади Директорії в Україні зберігали чинність закони Російської імперії, Тимчасового уряду, Української Центральної Ради, Української Держави, радянської влади.

Щодо законодавства радянської влади, то воно однозначно скасовувалося. 17 травня 1919 р. Голова Директорії затвердив постанову Ради Народних Міністрів "Про анулювання на території України чинності законів та декретів як Совітського Українського, так і Совітського Російського Уряду і про відновлення чинності законів УНР".

Не скасовувалося в повному обсязі законодавство гетьмана П.Скоропадського. Повністю не відновлювалося законодавство УЦР. Колишнє російське законодавство діяло, якщо не суперечило українським законам, а деякі його акти навіть перекладалися українською мовою.

У Директорії не було чіткої програми законотворчої діяльності. Закони приймалися за необхідності реагування на конкретні обставини. Так, активно розвивалося законодавство щодо військової справи, а більш повільно - про землю, природні ресурси, податкову систему тощо. На процес законотворчості негативно впливали відсутність чіткої системи нормативно-правових актів і належної законодавчої процедури.

4 Державний лад ЗУНР

Хронологічні рамки Західноукраїнської Народної Республіки - листопад 1918 р., коли офіційно було проголошено про створення ЗУНР, і червень-липень 1919 р., коли Українська Галицька Армія, диктатор Є.Петрушевич та уряд ЗУНР перейшли р. Збруч для об'єднання з армією Директорії. Боротьба західних українців з поляками була тривалою і проходила з перемінним успіхом. Проте політична і військова підтримка Польщі з боку країн Антанти вплинула на її перемогу у протистоянні з українцями. Вищі органи влади ЗУНР:

Українська Національна Рада - вищий законодавчий орган влади. Вона утворилася ще 18 жовтня 1918 р. з депутатів Австрійського парламенту, галицького і буковинського крайових сеймів, представників від політичних партій, духовенства і студентства, а з 15 листопада - від міст і повітів. Саме вона проголосила про створення Української держави у складі Австро-Угорщини. У січні 1919 р. була створена Президія УНР у складі Президента (Є.Петрушевич) та 4-х його заступників. Того ж дня було створено Виділ УНРади, до складу якого входили Президент і 9 членів УНРади. Він виконував функції колегіального глави держави.

1 листопада 1918 р. УНРада проголосила про утворення незалежної української держави. З 9 листопада вона називалася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

А 13 листопада 1918 р. УНРада прийняла Тимчасовий основний закон, який визначав конституційні засади країни. Територія держави охоплювала українські етнічні землі, що входили колись до складу Австро-Угорщини (Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття). Проте невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, Закарпаття - Чехословаччина, а у 1923 р. представниками країн Антанти було вирішено питання про приналежність Східної Галичини до Польщі. ЗУНР проголошувалася суверенною, самостійною державою, передбачалося скликання Установчих Зборів (Сейм), а поки тимчасово діяли УНРада і Державний Секретаріат. Гербом держави став золотий лев на синьому тлі (згодом тризуб), прапором - синьо-жовтий.

УНРада, вважаючи себе тимчасовим органом, прийняла такі закони "Про скликання Сейму ЗУНР" від 1 березня 1919 р., "Про вибори до Сейму ЗУНР" від 13 квітня 1919 р. У виборах могли брати участь особи, яким виповнився 21 рік, крім психічно хворих і засуджених за злочини. Обраними могли стати особи у віці не менше 25 років. Сейм мав складатися з 226 осіб, в тому числі 160 українців, 33 поляків, 27 євреїв та 6 австрійців.

Але на початку червня 1919 р. настали скрутні часи. Є.Петрушевича проголосили диктатором ЗУНР з правом перебрання на себе законодавчих, виконавчих і судових функцій.

Державний Секретаріат - уряд, виконавчий орган влади, створений 9 листопада 1918 р. Очолювали його (були прем'єрами) К.Левицький та С.Голубович. У січні 1919 р. у складі уряду було 14 державних секретарств. Кожен член уряду складав присягу на вірність українській державі і українському народу. Пізніше склад уряду розширився. Були створені польське, єврейське і німецьке секретарства. З часом кількість секретарств скоротилася до 10.

Місцеві органи. Старі органи влади ліквідовувалися, замість них створювалися нові. 16 листопада 1918 р. УНРада видала "Закон про адміністрацію ЗУНР". Згідно з ним у повітах владу очолював повітовий комісар, призначений державним секретарем внутрішніх справ, у містах - міський комісар, у селах - громадський комісар, який обирався населенням села. При комісарах діяли відповідно повітова національна, міська і громадська прибічні ради.

До компетенції комісара належали питання:

5 Судова система і правоохоронні органи ЗУНР

Спочатку залишалася стара судова система. Українські судді, обрані раніше і не скомпрометовані попередньою діяльністю, продовжували працювати на місцях. У судах запроваджувалися українська мова, гласність, гарантувалося право обвинувачуваних на захист. У лютому 1919 р. була розпочата судова реформа. Вся територія ЗУНР поділялася на 12 судових округів і 130 судових повітів. У повітах були створені трибунали 1-ї інстанції - для рорзгляду кримінальних справ, окружні і повітові суди розглядали цивільні справи. Другою інстанцією мав бути вищий суд у Львові, третьою - Найвищий державний суд. Проте до їх утворення функції судів другої і третьої інстанцій тимчасово виконували окремий судовий сенат 2-ї інстанції та окремий судовий сенат 3-ї інстанції.

Населення обирало окружних і повітових суддів. Із загальної кількості суддів (144), обраних за національною ознакою, 102 були українцями, 25 - поляками, 17 - євреями.

УНРада прийняла низку законів, згідно з якими скорочувався термін стажування на судових посадах - з трьох до двох років; тимчасово через умови воєнного часу припинялася діяльність суду присяжних.

У ЗУНР діяли також прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, військова юстиція, нотаріат, адвокатура.

У листопаді 1918 р. було створено Корпус державної жандармерії, на який покладалися функції охорони громадського порядку, державного й особистого майна. На місцях діяли окружна і повітова, міська і сільська жандармерії. Загальна кількість жандармів дорівнювала приблизно 1 тисячі осіб.

На початку існування ЗУНР з метою самооборони створювалася і народна міліція чисельністю 3 тисячі осіб.

Навесні 1919 р. до складу Корпусу державної жандармерії входило близько 8 тисяч жандармів і міліціонерів.

ЗУНР мала і свою армію. У листопаді 1918 р. Державний секретар військових справ поділив територію на 3 військові області з центрами у Львові, Станіславі і Тернополі та 12 військових округів. У складі Української Галицької Армії були піхотні, кавалерійські, артилерійські, саперні, військово-повітряні частини, військові священики. Спочатку УГА мала 3 корпуси по 5 тис. військових у кожному, а потім чисельність армії сягнула 120 тисяч чоловік. Певний період часу командувачем УГА був наш земляк, уродженець Глухівщини, генерал-хорунжий Олександр Греків.

6 Правова система ЗУНР

Вже у перших законодавчих актах УНРади зазначалося, що до прийняття нового законодавства діє старе, якщо воно не суперчить інтересам і цілям держави. Про це йшлося у законі „Про порядок утворення, структуру і функції органів місцевої влади та управління" від 16 листопада 1918 р.

Д нового законодавства ЗУНР слід віднести такі закони:


© 2006—2018 СумДУ