Logo-do Profile

Історія держави і права України

Лекція 15

Відродження Української державності


1 Центральні органи влади

Лютнева революція 1917 р. сприяла розвитку українського національно-визвольного руху. Саме тоді набуває підтримки ідея автономії України у складі Росії. Відновили свою діяльність або вийшли з підпілля українські політичні партії. У процесі формування Української Центральної Ради (УЦР) можна виділити такі етапі:

Взагалі УЦР пройшла шлях від об'єднання громадських організацій до вищого органу державної влади. З самого початку Української революції 1917-1921 рр. Україна формувалася як парламентська республіка.

Вищим законодавчим, представницьким органом влади була Українська Центральна Рада. Вона мала ознаки парламенту, проте були й певні особливості. УЦР - тимчасовий орган, який діяв до скликання Всеукраїнських установчих зборів, формувався не шляхом загальних виборів, а через делегування до його складу представників громадських організацій (культурно-освітніх, професійних, кооперативних, економічних організацій, різноманітного рівня рад, організацій національних меншин), політичних партій (ТУП, УСДРП, УПСР, УПСР та інші) та територій (губерній).

Першим документом УЦР був „Наказ Українській Центральній Раді" від 23 квітня (5 травня) 1917 р. Це був внутрішній регламент, згідно з яким робота УЦР проводилась через її загальні збори (пленарні засідання або сесії) і Комітет Центральної Ради.

Збори були звичайними (черговими), що проходили 1 раз на місяць, та надзвичайними (при потребі), які скликалися Комітетом.

Комітет УЦР - постійно діючий орган, що мав законодавчі функції. Він складався з президії УЦР (голова і 2 заступники), членів обраних загальними зборами (17 осіб), голів комісій (не більше 8 осіб) та кооптованих до загального складу (33 особи) членів УЦР. Комітет зі свого складу обирав секретаря і скарбника.

12 липня 1917 р. УЦР видала постанову про компетенцію і склад Комітету (з часом перейменований на Малу Раду). До компетенції Комітету належали питання скликання загальних зборів, підготовки доповідей до загальних зборів, поновлення складу Генерального секретаріату між сесіями, вирішення всіх начальних справ. Склад Комітету збільшувався до 40 осіб. До складу Комітету входили й уродженці Сумщини (Є.Онацький), Центральної Ради - П.Бойко, П.Бурлюк, П.Зайцев, М.Ковенко, О.Коломієць, Д.Манько, Г.Михайличенко, І.Рожченко, В.Сивокінь, С.Тимошенко, Т.Осадчий, І.Саган, П.Сулизь, М.Яценко та інші. Пізніше кількість членів Малої Ради зросла до 56 чоловік. Важливою складовою УЦР були її постійні та тимчасові комісії.

Діяльність ЦР регламентувалася законами „Про утримання Центральної Ради за державний кошт" від 25 листопада 1917 р. та „Про недоторканість членів Центральної Ради" від 16 квітня 1918 р.

Рішення Центральної Ради мали форму універсалів, законів, постанов, резолюцій, ухвал.

Функції уряду виконував Генеральний Секретаріат (ГС), створений 15 червня 1917 р. За ІV універсалом він мав назву Ради Народних Міністрів.

Кількісний склад уряду коливався від 7 до 17 осіб у залежності від політичної систуації. Діяльність Генерального секретаріату регламентувалася Статутом Генерального секретаріату (29 липня 1917 р.), що визначав порядок його діяльності, взаємовідносини з Малою Радою, Інструкцією Тимчасового уряду (4 серпня 1917 р.), що обмежувала діяльність Генерального секретаріату територіально (на 5 українських губернії) і функціонально (7-8 секретарів) та Декларацією Генерального секретаріату від 12 жовтня 1917 р., розширювала повноваження ГС.

Рішення уряду мали форму декларацій, постанов, інструкцій. Друкований орган - "Вісник Генерального секретаріату".

Суперечливість у діяльності вищих органів влади виявлялася у тому, що Центральна Рада і Генеральний секретаріат займалися одними і тими ж питаннями, з яких приймалися як закони УЦР, так і постанови ГС.

2 Місцеві органи

За часів УЦР єдиної системи місцевих органів влади не було. В Україні діяли:

У березні 1918 р. була спроба запровадити новий адміністративно-територіальний поділ, за яким передбачалося створення 32 землі, що поділялися на волості і громади. На території Сумщини мали бути створені такі землі, як Сіверщина (північ нинішньої Сумської області і частини Брянщини), Посейм'я (Глухівщина, Конотопщина, Кролевеччина, Шосткінщина), Посулля (Роменщина і частина Полтавщини), Слобідщина (колишні Лебединській, Охтирський, Сумський повіти Харківської губернії і Грайворонський і Суджанський повіти Курської гібернії) Проте вона не була реалізована. За Конституцією УНР від 29 квітня 1918 р., яка так і не стала чинною у зв'язку з гетьманським переворотом, територія країни поділялася на землі, волості і громади на чолі з радами та управами.

При формуванні системи місцевих органів влади існували певні проблеми: відсутність належної правової бази, брак матеріальних ресурсів у місцевих органів влади для здійснення своїх повноважень, невизначеність самої системи інститутів, які мали закласти базу місцевої влади.

3 Судова система

До літа 1917 р. діяла стара судова система. Вперше ідея про необхідність формування власної судової системи була оприлюднена на З'їзді українських юристів у червні 1917р. та у Декларації Генерального секретаріату від 10 липня 1917 р. Проте лише після повалення Тимчасового уряду з'явилася можливість створення в складі Генерального секретаріату спеціального органу управління судовою системою Генеральний секретаріат судових справ, який очолювали свого часу Ткаченко, Садовський, Сиротенко, Маркович, Левицький.

23 листопада 1917 р. Мала Рада затвердила законопроект, згідно з яким "суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки". Невдовзі розпочалася судова реформа, яка не була доведена до кінця.

Наприкінці 1917 р. ЦР прийняла закони "Про утворення Генерального суду" (2 грудня), "Про заведення апеляційних судів" (17 грудня), "Про умови обсадження і порядок обрання суддів" (23 грудня), яким регулювався порядок обрання суддів Генерального й апеляційних судів, було визнано неправомочними Київську, Харківську і Новоросійську (Одеську) судові палати.

Незважаючи на те, що були прийняті закони і сформовано персональний склад Генерального і Київського апеляційного судів, судді приступили до виконання своїх обов'язків лише наприкінці квітня 1918 р. До 17 квітня того самого року Генеральний суд не мав власного приміщення. Офіційне відкриття Київського апеляційного суду відбулося 1 квітня, але, як свідчать архівні документи, засідання Київської судової палати проходило ще 5 квітня. Слухання справ у Київському апеляційному суді розпочалося лише у другій половині квітня.

Щодо окружних судів і мирових інституцій, то з початком бойових дій Радянської Росії проти УНР наприкінці 1917 - на початку 1918 рр. діяльність багатьох цих судів була призупинена. Вони, а також Одеський комерційний суд відновили свою діяльність після звільнення території України від Червоної армії. Вживалися заходи по налагодженню діяльності військових судів. До початку весни 1918 р. в Україні формально існували і волосні суди.

5 березня 1918 р. була затверджена "Інструкція військовим революційним судам". Губернським комендантам надавалася можливість створення військових революційних судів, які повинні були розглядати справи про вбивства, підпали, пограбування, згвалтування, розбійні напади, скоєні військовими і цивільними людьми. Д складу цього суду входили 2 представники громадськості і 4 представики військових, призначені комендантом. Головував у суді старійший з офіцерів. У судовому засіданні брали участь захисник, приватний обвинувачувач і приватний позивач. Порівняно з "Положенням про революційні трибунали" радянської України Інструкція була досить ліберальною, хоча і передбачала жорсткі санкції за такі злочини, як вбивство, розбій, підпал, згвалтування.

Велика кількість кримінальних справ щодо цивільних осіб розглядали німецькі й австро-угорські військово-польові суди. Це суперечило чинному законодавству УНР. Ці суди втручалися у сферу компетенції українських судів. І лише 25 квітня 1918 р. генерал-фельдмаршал Ейхгорн видав наказ, в якому подавався перелік злочинів, за скоєння яких цивільні особи підлягали німецьким військово-польовим судам.

23 квітня 1918 р. військовий міністр видав наказ №103, за яким створювалися 2 вищі військові суди у Києві і Катеринославі та 17 штабних судів.

Отже, Центральній Раді так і не вдалося створити дієву судову систему, яка б сприяла стабілізації ситуації в країні.

4 Правова система

До жовтня 1917 р. законотворча діяльність Центральної Ради мала декларативний характер. Лише після жовтневого перевороту в Росії починається її справжня законотворча робота.

У листопаді 1917 р. Центральна Рада прийняла Закон "Про вибори до Установчих Зборів УНР", яким визначався порядок підготовки і проведення виборів, у грудні 1917 р. - Закон "Про порядок видання законів", згідно з ним право видавати закони мала лише Центральна Рада, а розпорядження - Генеральний Секретаріат. Залишалися чинними ті російські закони, які не були скасовані універсалами, законами і постановами ЦР і ГС. На початку 1918 р. були видані закони „Про 8-годинний робочий день", "Про національно-персональну автономію", „Земельний закон", "Про громадянство", „Про державну мову", "Про державну символіку".

Конституційне право. 29 квітня 1918 р. була прийнята Конституція УНР, що складалася з 8 розділів (83 статей):

© 2006—2018 СумДУ