Logo-do Profile

Історія держави і права України

Лекція 14

Суспільно-політичний лад і право в україні після лютневої революції


1 Формування нових політичних структур. Тимчасовий уряд

Лютнева революція 1917 р. була зумовлена загостренням цілого копмлексу суперечностей соціально-економічного і політичного характеру. 23 лютого у Петрограді пройшли мітинги і демонстрації робітників, які через кілька днів переросли у революційні виступи. 27 лютого робітники і солдати оволоділи столицею. Наступного дня були заарештовані міністри царського уряду. 2 березня Микола ІІ зрікся престолу на користь брата Михайла, який теж відмовився від влади. Незабаром революція перемогла в усій країні. Вже під час революційних подій у Петрограді почали формуватися нові демократичні органи влади.

27 лютого утворилася Петроградська рада робітничих депутатів, яка після приєднання 1 березня солдатських депутатів стала називатися Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів. Вона претендувала на роль Всеросійського державного центру.

27 лютого Тимчасовий комітет Державної думи повідомив, що перебирає на себе всю повноту влади в країні. 2 березня за згодою лідерів Тимчасового комітету і представників Петроградської Ради було створено Тимчасовий уряд на чолі з князем Г.Львовим. Формально він не підпорядковувався нікому, але фактично перебував під контролем Тимчасового комітету і мав певні зобов'язання перед Радою.

Термін діяльності Тимчасового уряду визначався до скликання Всеросійських установчих зборів, які мали визначити майбутній державний устрій Росії.

Після лютневої революції Росія залишилася унітарною державою. Усі важелі державного управління зосереджувалися в руках Тимчасового уряду. Від царату залишалися Державна дума і Державна рада, але у жовтні 1917 р. Тимчасовий уряд їх розпустив.

Тимчасовий уряд вважався правонаступником царського уряду. До його складу входили спочатку представники буржуазних партій (кадети, октябристи, трудовики), а з травня - ще й меншовики і есери. Протягом свого існування діяло 4 коаліційні уряди.

Тимчасовий уряд утворювався як вищий державний орган у галузі законодавства, нагляду й управління. Проте Тимчасовий Комітет Державної думи обмежив його законодавчу діяльність лише тими актами, що докорінно не змінювали політичний і державний лад.

Свою політичну платформу уряд сформулював у Декларації від 3 березня 1917 р., якою передбачалися повна амністія з політичних, релігійних й аграрних справ; запровадження політичних свобод (слова, зібрань, друку, союзів, страйків); скасування станових, релігійних і національних обмежень, скликання Всеросійських установчих зборів; перетворення поліції на народну міліцію, вибори до органів місцевого самоврядування; усунення для солдат будь-яких обмежень щодо громадських прав при зберіганні військової дисципліни тощо. Вирішення земельного і національного питань відкладалося до Всеросійських установчих зборів.

Державний апарат зазнав певних змін. Поряд з існуючими створювалися і нові міністерства: пошт і телеграфу, праці, продовольства, державного піклування. При уряді і міністерствах діяли (створені ще на початку війни) особливі наради, ради і воєнно-промислові комітети (з оборони, палива, перевезень тощо). Так, Економічна рада розробляла план розвитку народного господарства і праці, Продовольчий комітет - продовольчу програму, Юридична нарад - законопроекти Тимчасового уряду. Ці організації мали свої установи на місцях. Існували і регіональні об'єднання таких установ. Наприклад, Тимчасовий комітет Донецького басейну об'єднував діяльність уповноважених особливих нарад з продовольства, оборони і перевезень.

Органами влади на місцях були:

Комітети громадських організацій. До їх складу входили переважно депутати міських дум, які належали до партій кадетів, меншовиків, есерів, Товариства українських поступовців. Комітети створювалися в усіх губерніях, подекуди у повітах (Роменський комітет).

На селі часто замість колишніх волосних управ утворювали волосні і сільські виконавчі громадські комітети - місцеві органи Тимчасового уряду.

Губернські і повітові комісари. Замість губернаторів на чолі губерній і повітів ставали комісари. Це були переважно колишні голови земських управ.

Поряд з органами влади діяли й органи місцевого самоврядування - губернські і повітові земські зібрання, міські думи та їхні виконавчі органи - управи. Нововведеннями були волосні земства і дільничні міські управління (районні думи) у великих містах.

Охоронний апарат. У березні 1917 р. указом Тимчасового уряду ліквідовувалася поліція і жандармерія. При Міністерстві внутрішніх справ утворювалося Головне управління у справах міліції. Проте часто до народної міліції приймали колишніх жандармів і поліцейських. Були введені посади начальників губернської, повітової та міської міліції.

Судові органи. Продовжували діяти окружні суди, на яких покладалася також справа реєстрації товариств та спілок, мирові суди з розширенням їх повноважень. У кожному повіті створювалися суди з адміністративних справ, що розглядали конфлікти між органами влади, комісарами, комітетами громадських організацій та інші, у губернії - адміністративне відділення, у Сенаті - адміністративний департамент, ліквідовувалися військово-польові суди і верховний кримінальний суд. З березня 1917 р. діяли тимчасові суди, що розглядали кримінальні, а іноді і цивільні справи, складалися з мирового судді і двох членів суду з робітників чи солдат. У травні Тимчасовий уряд заборонив суди, створені населенням - революційні трибунали при Радах робітничих депутатів у Луганську, Катеринославі, Бахмуті. У липні були розпущені усі тимчасові суди та створені військово-революційні.

2 Законодавство Тимчасового уряду

Законодавство Тимчасового уряду. Воно було чинним в Україні до початку законотворчої діяльності Центральної Ради. В основному зберігалася стара правова система і становий поділ суспільства, хоча і проголошувалися політичні свободи.

У цивільному праві зберігалися основні норми, що охороняли право приватної власності. Проте Тимчасовий уряд нічого не зробив для того, щоб наділити власністю селян та інші трудящі класи. Створювалися сприятливі умови для приватного підприємництва. У зв'язку з продовженням війни уряд вводив обмеження права приватної власності. Встановлювалося примусове укладання договорів і регулювання їхніх основ, розподіл сировини і матеріалів, регулювання цін, утворення синдикатів і контроль за їх діяльністю. У результаті відбувалося посилення адміністративно-правових методів за рахунок цивільно-правових.

Кримінальне право. Спочатку Тимчасовий уряд прийняв кілька законів, що пом'якшували каральну політику: указ про амністію й відновлення у політичних правах (6 березня), постанови про скасування смертної кари (12 березня), полегшення долі осіб, які вчинили кримінальні злочини (17 березня), скасування такого виду покарання, як заслання чи поселення (26 квітня). Проте залишилися без змін статті Кримінального положення 1903 р., царський тюремний статут.

Після липневих подій 1917 р. у Петрограді (розстріл демонстрантів) Тимчасовий уряд почав приймати більш жорсткі заходи. У липні була прийнята постанова про арешти учасників демонстрації і звинувачення їх у державній зраді. За невиконання розпоряджень влади передбачалося засудження до позбавлення волі на 3 роки. Відновлювалася смертна кара на фронті. У серпні міністр внутрішніх справ отримав право заарештовувати і висилати без суду осіб, дії яких яких визнавалися небезпечними.

Правове регулювання аграрних відносин. Головне завдання у цій галузі Тимчасовий уряд вбачав у захисті інтересів землевласників. Вирішення земельного питання відкладалося до Установчих зборів. Уряд зобов'язував місцеву владу охороняти маєтки померлого власника до розшуку його спадкоємців, а у прифронтовій зоні - повертати відібрані на початку війни землі (навіть німцям й австрійцям). Головні заходи в аграрній сфері покладалися на Міністерство землеробства, якому допомагали головний земельний комітет та губернські, повітові і волосні земельні комітети. В Україні діяло 94 повітові комітети. Вони займалися поточними справами, боролися проти захоплення селянами поміщицьких земель.

27 березня проголошувалася націоналізація земель, що перебували у розпорядженні царської родини. Вони оголошувалися державною власністю. Стихійні захоплення поміщицького інвентаря змусили уряд вдатися до більш жорстких дій. У квітні уряд надав місцевим органам влади право за допомогою війська негайно припиняти будь-які посягання на власність громадян. Уряд гарантував землевласникам відшкодування збитків.

У вересні уряд створював у губерніях, де відбувалися селянські заворушення, особливі земельні комітети - свого роду польові земельні суди для придушення селянського руху. Більшовики згодом використали помилки Тимчасового уряду у своїх інтересах.

Трудове право. У березні 1917 р. уряд санкціонував запровадження 8- годинного робочого дня, але спеціального закону щодо цього не видав. У серпні була обмежена нічна праця жінок і дітей. Не врегульованим лишалося питання підвищення зарплати та встановлення її гарантованого мінімуму. Обмежувалася діяльність фабзавкомів. Виключне право нанімати або звільняти робітників мали лише власники підприємств. Створювалися біржі праці, примирливі установи, що розглядали трудові конфлікти.

3 Ради робітників, солдат і селянських депутатів

Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів в Україні. Вже у березні 1917 р. на території України було створено близько 170 рад, влітку - 250. Спочатку виникали Ради робітничих депутатів у великих промислових містах: Харкові (2 березня), Києві (3 березня), Катеринославі (4 березня), Одесі (6 березня), Полтаві (11 белезня), Чернігові (16 березня), а потім і в менших містах - Шостці, Конотопі, Сумах, Лебедині, Ніжині, Новгород-Сіверському тощо. А в Одесі з'явилися і районні у місті ради. На фронті і в прифронтовій смузі створювалися солдатські і матроські комітети, а у тилових гарнізонах - Ради солдатських депутатів (Одеса, Київ, Біла Церква тощо), які об'єднувалися з Радами робітничих депутатів. Подекуди виникали Ради селянських депутатів. Найбільш інтенсивно Ради виникали у Донбасі.

Єдиної системи виборів до Рад і норм представництва в них не існувало. Організаторами Рад були самі трудящі або обрані ними комітети. Депутатів до Рад обирали на підприємствах, в установах, військових частинах і селах. Склад делегатів змінювався, оскільки існувала система відкликання, тому частина депутатів переобиралася.

Структура рад:

Загальні (пленарні) збори усіх депутатів. Вирішували різноманітні питання.

Виконкоми - обрані зборами та підзвітні і підконтрольні їм. Виконували постанови Рад та вирішували поточні справи.

Іноді виникали територіальні об'єднання Рад - районні, повітові, губернські, обласні. Так, 25-27 квітня у Києві відбувся обласний з'їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів Південно-Західного району (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської і Чернігівської губерній), 25 квітня - 6 травня у Харкові - І з'їзд Рад Донецько-Криворізького району, у травні в Одесі - І з'їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Румунського фронту, Чорноморського флоту й Одеського військового округу.

Ради виступали за впровадження 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, боротьбу з голодом, робітничий контроль на виробництві, створення міліції. Вони втручалися в усі сфери життя, вирішували невідкладні справи, здійснювали управління на певній території.

Організації, які підтримували Ради:

Профспілки і фабрично-заводські комітети боролися за реалізацію вимог робітників, організовували страйки або навіть звільняли представників адміністрації підприємств.

Солдатські і матроські комітети. Почали виникати одразу після опублікованого наказу №1 Петроградської Ради від 1 березня 1917 р., обиралися у військових частинах і вирішували внутрішнє життя підрозділів і частин. У політичних питаннях підпорядковувалися Радам, у військових - офіцерам. Виконували функції органів солдатського самоврядування.

Селянські комітети обиралися на волосних сходах. Іноді виступали як органи сільського самоврядування.

Робітнича міліція. Підпорядковувалася Радам робітничих депутатів, а також міліцейським радам (матеріальне забезпечення, навчання, розподіл нарядів тощо). Займалася охороною підприємств, стежила за правильним розподілом продуктів харчування, боротьбою із спекуляцією.

Червона гвардія - озброєні формування, що створювалися більшовиками у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі, Донбасі. Формувалася за виробничо-територіальним принципом.


© 2006—2018 СумДУ