Logo-do Profile

Історія держави і права України

Лекція 9

Першоджерела


Документ 1

ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ, СХВАЛЕНІ ЦАРСЬКИМ УРЯДОМ ПРИ ОБРАННІ НА ГЕТЬМАНСТВО ЮРІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

1. Про готовність усього війська до війни. За указом і повелінням великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Великої, Малої та Білої Русі, його царської величності, завжди бути готовими до государської служби гетьманові з усім військом, куди буде лишень його царське зволення.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

2. Про полки, як багато їх має йти на війну. Також, де укаже великий государ, послати на його, государеву службу кілька полків, і йому, гетьманові, посилати ті полки без жодної відволоки.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

3. Про гетьманську вірність щодо його царської величності. Гетьманові бути вірним і навіки невідступним і не зваблюватися ніякими лядськими оманками. Також не вірити ніяким вимовам про Московську державу, а хто почне заводити посвари, то таких людей карати смертю, а про всілякі посварні справи писати до великого государя, його царської величності. Також коли ті посварні справи йтимуть від людей Московської держави, то воєводи государевих порубіжних міст донесуть тим людям государевий указ після розгляду певним присудом.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

4. Про государевий указ щодо війни. Без указу і без повеління великого государя, його царської величності, самому гетьману з усім Військом Запорозьким у війну нікуди не ходити, й нікому з навколишніх держав не допомагати, і не посилати на допомогу великими й малими полками людей Запорозького війська, щоб через ті запомоги Запорозьке військо не змалялося, а коли хто піде на ту війну самоправно, без гетьманського відома, то тих карати смертю.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і простий люд на раді, вислухавши цю статтю, ухвалили: бути цій статті так, як вона написана.

5. Про воєвод по містах з військами задля оборони. Великий государ, його царська пресвітла величність, наказав бути у своїх, царської величності черкаських містах: в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, в Браславлі, в Умані своїм, його царської величності воєводам з ратними людьми для оборони від ворога. Тим воєводам не втручатися у військові права й вільності, а які воєводи будуть в Переяславі й Ніжині, то тим бути на своїх припасах. У Києві, в Чернігові і в Браславлі воєводам володіти тими маєтностями, які належали до воєводств раніше. А в полковничі побори воєводам не втручатися. Хто ж учинить якесь насильство, то тих карати; які ратні люди великого государя будуть у тих государевих черкаських містах, то тим государевим ратним людям не ставити на дворах реєстрових козаків,а ставити тим государевим ратним людям у всяких жителів, опріч реєстрових козаків. Також не брати у реєстрових козаків і підвод під посланців чи гонців, а брати те у міських і сільських жителів. Реєстровим козакам тримати вино, пиво, мед, а продавати вино можна бочками на оренду і куди хто захоче, а пиво й мед вільно продавати гарнцем. А хто продаватиме вино в кварти, то тих карати.

І гетьман, і все Військо Запорозьке і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

6. Щоб черкасцям не бути в залогах у Білій Русі. У городах, містах і містечках у Білій Русі нині й надалі не бути черкаським залогам, щоб не чинилося тим самим сварок поміж великоруських та білоруських ратних людей.

Гетьман, і все Запорозьке військо, і чернь постановили віднині не бути черкаським залогам у Білій Русі. Полковникам, сотникам і козакам у Білій Русі не називатися запорозькими козаками, а поки що належати до Ніжинського, Чернігівського і Київського полків. А хто називатиметься Запорозьким військом Білоруським, Старобихівським та Чаусовським, то тих висилати з їхніми пожитками в государеві черкаські міста. А хто не захоче йти в черкаські городи, то жити тим у тих місцях, але запорозькими козаками не називатися. А коли б хто почав називатися запорозькими козаками і піде до польського короля, то тих ловити й карати на горло.

7.  Про вибрання гетьмана й полковників. Коли гетьман буде встановлений на гетьманування за указом його царської величності і за вибранням усього війська, а тоді вчинить якийсь переступ, то війську без указу його царської величності самим гетьмана не змінювати. Захоче новопостановлений гетьман учинити якийсь переступ, опріч зради, то великий государ, його царська величність, звелить дійти права в тому всім військом, а після того звелить учинити указ, як здавна повелося у війську. А самим самовільно, без указу його царської величності гетьмана не міняти, також і гетьман не може без ради й поради усієї черні вибирати когось у полковники й інші керівні люди, і щоб вибирали у військо полковників на раді, кого вподобають поміж себе зі своїх полків, а з інших полків у полковники не вибирати. Так само гетьман не повинен відставляти тих полковників без ради.

8. Про чужовірців, щоб не було у військовому начальстві неправославних, У Запорозькому війську надалі не можна бути в начальниках людям деяких інших вір, крім православних християн, аби не було від того ніяких сварок і оман. Не можуть бути в керівних людях і новохрещені іноземці, тому що від новохрещених іноземців починається у війську великий розрух на чвари, і їм, козакам Запорозького війська, чиняться налоги й ущемлення. А кого оберуть з нових полковників, то тих новопостановлених полковників привести до присяги на вірне підданство і на вічну службу.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили бути їй так, як вона написана.

9. Про зрадників Виговських. Щоб жінку й дітей зрадника Івашка Виговського гетьман та військо віддали за його зраду царській величності; також і брата його Данила, й інших Виговських, які є лише у Запорозькому війську. А надалі не бути Виговським не лише при гетьмані і в урядниках, але й у Запорозькому війську.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, й чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили віддати невзабарі його царській величності жінку й дітей Івашкових, а також його брата Данила.

10. Про інших зрадників його царської величності. Тих, хто були у змові зі зрадником Івашком Виговським, - Гришко Гуленицький, Самошка Богданов, Антошка Жданов, Герман і Лобода, - то тим навіки, на все життя не бути у військовій і таємній раді і ні в якому уряді. А коли хто вчинить супротивне до цієї статті: прикличе їх у раду і покладе на них якийсь уряд, то ті каратимуться смертю.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили їй бути так, як написано.

11. Про те, хто з керівних має бути при гетьмані. При гетьмані має бути зобіруч Дніпра по судді, по осавулу і по писарю.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили їй бути так, як написано.

12. Про тих, хто заслужить смертну кару. Без указу його царської величності їх не каратимуть. Щодо наказного гетьмана Івана Безпалого і керівних людей його полку полковників - переяславського Тимофія Цецюри, ніжинського Василя Золотаренка, чернігівського Аникія Силина, і керівних людей їхніх полків. Коли хто буде з тих людей винуватий у якихось справах так, що його треба буде скарати смертю, то їх гетьманові й керівним людям не карати без указу великого государя, його царської величності, доти, доки його царська величність укаже прислати когось до того суду на справлення, а до того щоб їм не було даремного гоніння й ущемлення, тому що вони служили його царській величності. Також і всіх полковників та інших керівних людей пообіруч Дніпра гетьман не може карати на горло без висланого на суд посланця його царської величності. А ця стаття постановлена через те, що зрадник Іван Виговський даремно карав смертю численних полковників, керівних людей та козаків, які вірно служили його царській величності.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

13. Про невільників. Щоб полонені обох боків були вільні. Хто де захоче бути, то тих не неволити на обидва боки.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

14. Про забрані прапори й гармати. Щоб без найменшої затримки були віддані в Київ узяті під Конотопом прапори, гармати й велика верхова гармата.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

15. Про Старий Вихів. Гетьманові звеліти очистити для великого государя місто Старий Бихів і звеліти вивести з того міста черкас та служивих людей інших чинів, тому що місто віддавен належало польському королеві, а не черкасам. Бо в нинішні проминулі часи

чинилися від зрадників, від Самошки Виговського та від Івашки Нечая і від їхніх радників всілякі злі розрухи, й бунти, і велике кровопролиття ратним людям великого государя. Багатьох вони, взявши під присягою чи таємно, били до смерті, отож надалі тим зрадникам годі бути в Бихові керівними людьми і годі від них бути такому злу. А в Бихові, окрім государевих людей московського народу, нікому більше бути не можна через те, що будуть усілякі сварки, адже ляхи живуть близько - вони безперервно колотили та й надалі почнуть колотити. А можна тим людям бути в Ніжинському чи Чернігівському полку чи де хто захотів би.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді указ великого государя, сказали, що вони пошлють у Бихів до Івана Нечая лист, аби той очистив місто Бихів великому государеві, його царській величності, а козаків, які звалися запорозькими козаками, вислав у Ніжинський та Чернігівський полки. Але щоб його царська величність звелів ударувати і за їхнім проханням відпустити його провини. А коли він не учинить того за їхнім листом, то вони за указом його царської величності підуть на нього війною.

16. Про збіглих людей із міст як з боярських, так і християнських у черкаські міста. У минулі роки і після них численні люди й селяни дворян та боярських дітей розбіглися з Брянського, Карачевського, Рильського та Путивльського уїздів у черкаські міста: в Новгородок Сіверський, в Почеп і Стародуб. Вони, приходячи з тих міст до своїх поміщиків та вотчинників, чинять нестерпні всілякі злості й розори. Та щоб гетьман і Запорізьке військо звеліли, розшукавши їх, віддати тих злодіїв та втікачів їхнім поміщикам та вотчинникам і надалі учинити міцний заказ, щоб в черкаських містах нікого не приймали з тих боярських людей та селян, які й надалі втікатимуть у черкаські міста, щоб не було ніяких розрухів у тих порубіжних містах, а служивим людям щоб не було ніякого розору. А про кого із тих збіглих, про чиїх людей чи селян, почнуть писати воєводи з міст, то тих віддавати назад. А коли хто прийматиме тих збіглих людей і селян, то тих карати на смерть. Також буде: хто з Запорозького війська учинив над ким смертне вбивство, чи якийсь розрух у людях, чи якесь зло та втече в государеві околичні міста, а гетьман і полковники почнуть про них писати до воєвод околичних міст великого государя, то тих утікачів розшуковувати після того і віддавати в Запорозьке військо.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили бути цій статті так, як вона написана.

17. Про підводи й харч посланцям. Щоб у всіх містах брати з війтів, бурмістрів та міщан харч і підводи для тих людей, які будуть послані від великого государя до гетьмана Запорозького війська і його, царської величності, бояр воєвод та наказних людей, чи послів і посланців в інші держави, чи в які городи й міста Малої Русі для якихось государевих справ з грамотами. Також стосується це й тих, які послані будуть з гетьманськими листами до великого государя, а також з відповідями від його, царської величності бояр, воєвод і наказних людей, чи посли й посланці з грамотами від навколішних государів, чи хто з грецьких властей піде до великого государя для милостині чи якихось інших державних справ, і коли ті люди підуть від нього, великого государя, назад, віддавати кожному з них за достойністю. І силою у них не брати харчу й підвід іншим людям, які підуть до його царської величності московських і Малої Русі міст, окрім вищеописаних справ. А всілякі угіддя, якими вони володіли за королівськими привілеями досі, хай належать їм по-колишньому.

І великий государ ударував, указав бути так за їхнім чолобиттям.

18.Про тих, які не вчинять присяги його царській величності. А коли хто із старших чи будь-якого чину, чи з козаків і міщан у Запорозькому війську не вчинить присяги по святій непорочній євангельській заповіді його царській величності і буде розкрито це достеменно, то таких людей за військовим правом карати смертю.

19.Про тих, хто захоче порушувати ці статті. А коли хто ці статті, постановлені військом, порушить і не виконуватиме, то керівна людина, чи козак, чи міщанин, усі вони будуть карані на горло.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

Текст подається за виданням: Величко СВ. Літопис: У 2 т. / Відп. ред. О.В.Мішанич. - К.: Дніпро, 1991. - Т. 1. - С. 271-275.

Документ 2

БАТУРИНСЬКІ СТАТТІ, СХВАЛЕНІ ЦАРСЬКИМ УРЯДОМ ЗА ПОДАННЯМ ГЕТЬМАНА І.БРЮХОВЕЦЬКОГО (1664 р.) (Витяги)

1. Великому государеві, цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Русі самодержцеві, його царській пресвітлій величності, Війська Запорозького гетьман Іван Брюховецький, і судді, і полковники, і вся старшина били чолом, а в Батурині його царської пресвітлої величності таємних справ дякові Дементієві Башмакову та дякові Євстратові Фролову говорили, щоб великий государ, його царська пресвітла величність, пожалував їх, велів з огляду на скудність малоросійських жителів та зважаючи на розорення неприятелями городів і місцевості брати в них своєї цар­ської пресвітлої величності ратним людям на харчування, які люди в малоросійських містах для захисту малоросійських жителів від во­рогів нині є і надалі будуть: воєводам - по млину з двома колесами, головам і полковникам - по п'ятдесят осмачок, підполковникам і майорам - по двадцять п'ять осмачок; ротмістрам і капітанам - по двадцять осьмачок, поручикам і прапорщикам, і сотникам - по десять осьмачок; рейтарам і драгунам, солдатам, стрільцям - по чотири осьмачки всякому чоловікові на рік муки житньої.

А коли малоросійських міст і повітів жителів обох боків Дніпра будуть в єднанні і милістю бога і великого государя, його царської пресвітлої величності, щастям ворогам відсіч буде дана і війна вти­хомириться, то збирання хлібних запасів на харчування ратних лю­дей (буде відбуватися так), як великий государ, його царська пресвітла величність, укаже.

3. У "Переяславських статтях" 6 стаття написана: бути в Війську Запорозькому реєстрових козаків шістдесят тисяч чоловік, а на жа­лування збирати їм і інших чинів людям в малоросійських посе­леннях у відповідності з указною статтею: і якщо відповідно до тієї статті стільки тисяч чоловік в козаках буде, то чи побори на них сповна будуть чи наполовину? А коли ми стояли в Глухові, то в той час тамтешні жителі і сторонні люди розповідали, що козаки, і міща­ни, і поселяни, і їх землі, і млини, і всякі угіддя, і ранди, і комори не переписані і оброків ні на що не накладено, і скільки нині в війську козаків, і скільки їм доведеться дати царського жалування на рік, і скільки з міщан, і з усяких їх угідь яких поборів зібрати на рік мож­на, то того тобі, гетьманові, і всій старшині невідомо. Також і козаки на услузі царської пресвітлої величності з тобою, гетьманом, і з вами, начальними людьми, без перепису бувають, не всі їздять в полки і з полків від'їжджають без вашої відпустки, по своїй волі, а інші і в військо не їздять, і проходить то їм даром; а якби козаки, і мішани, і їх землі, і млини, і всякі угіддя, і ранди, і комори були переписані, то те все було б відоме, і в розрахунках визначити число козаків, а з мішая, і з поселян, і з їх угідь побори (збирати було б) можна, і в ізбилих ніхто не буде.

І гетьман, і старшина, слухаючи цю статтю, говорили, що під цей воєнний час, коли вороги стоять над шиями, проводити реєстр і забирати казну не можна; а як воєнна пора минеться, то тоді буде можливим.

4. Коли по указу великого государя, його царської пресвітлої величності, для його великого государя справ їхали ми до тебе, гетьмана, і до старшини, то в дорозі чули ми від жителів малоросійських міст, що козелецькі, і остерські жителі, і багато інших користолюбців, скуповуючи всякий хліб у Глухові і в інших таких же жилих населених місцях, переправляють його за Дніпро для своєї користі без твого, гетьманського, і без вашого, старшинського, відома і цим у малоросійських містах підвищують ціну на хліб, а задніпровським зрадникам і татарам тим велику допомогу подають, то щоб надалі хліба, крім Києва (ніде) не продавати; а якщо такого розпорядження вчинити не можна для задніпрянських жителів, щоб вони схилялися під царської пресвітлої величності високу руку і з жителями тутешньої сторони Дніпра з'єднувалися, то їм би хліба веліти купити визначене число з твого, гетьманського, і вашого, старшинського, відома, і де їм купити, і через які міста провозити, то про це давати їм універсали, тоді вони це почнуть собі ставити в велику доброту (нашу) і один одному стануть це прославляти і від тамтешнього розорення схилятися на життя на тутешню сторону (Дніпра), тому що за Дніпром нині через ляхів та татар хліба сіяно мало. І гетьман, і старшина, слухаючи цю статтю, говорили, що про це суворі універсали давно вже видані і нині теж видані будуть.

Текст подається за виданням: Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. - К.: Наук, думка, 1959. - Т.1. - С. 313-315.

Документ З

МОСКОВСЬКІ СТАТТІ, СХВАЛЕНІ ЦАРСЬКИМ УРЯДОМ ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ В МОСКВІ І. БРЮХОВЕЦЬКОГО (22 жовтня 1665 р.) (Витяги)

1. ...Я, гетьман, з Військом Запорозьким перед пресвітлим престолом государським б'ємо чолом, що мені, гетьманові, з усім вірним Військом Запорозьким, і з усім миром християнським, і зо всіма малоросійськими містами, які міста і села перед війною під рукою короля польського і у володіннях дідичних і недідичних панів лядських перебували, а нині під самодержавною його царської пресвітлої величності рукою є і надалі будуть, бути навіки під їх государською високою і сильною рукою непорушно в вічному підданстві. А для втихомирення частих в малоросійських містах хитань, які за попередніх гетьманів на Україні бували і які тепер часто через нестійкість жителів малоросійських міст вибухають, (треба), щоб Україна з малоросійськими містами, і містечками, і слободами, і селами, і з усяких чинів жителями в них під його царської пресвітлої величності і його государських дітей, благородних государів-царевичів, і їх государських наслідників, високодержавною і сильною рукою, в безпосередньому і справжньому підданстві стройно перебуваючи і звичну повинність з міст і сіл в державну казну віддаючи, при сильній і від ворогів в непохитній обороні государській вічно перебували...

І великий государ, цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої, і Малої, і Білої Русі самодержець, його царська пресвітла величність, тебе, гетьмана Івана Брюховецького, і старшину, і все Військо Запорозьке жалує, за це милостиво похваляє і з своєї государської милості почне вас держати в своєму государському милостивому жалуванні і в піклуванні більше, ніж раніше, і на ваше чолобиття великий государ, його царська пресвітла величність, накаже в малоросійські міста послати своїх государевих воєвод.

2. Також великому государеві, його царській пресвітлій величності, б'є чолом гетьман з Військом Запорозьким про вільності козацькі, про суди, про маєтки і про плату Війську Запорозькому.

Щоб стародавні права і вільності козацькі він, великий государ, пожалував і зводив підтвердити і щоб козаків старшина козацька, тобто гетьман, судді, полковники, сотники і отамани в війську, по містах і по селах відповідно до прав і звичаїв стародавніх військових судили і карали; а в ті суди козацькі і в права військові ні боярин, ні воєвода, ні стольник, ні інший начальницький чоловік втручатися і козака в війську, і по містах, і по селах судити і карати не повинен і не буде повинен, а тільки вищеназвана старшина козацька, тому що права, вільності і суди військові в статтях, з покійним Богданом Хмельницьким, гетьманом запорозьким, укладених, і в статтях "Переяславських" і "Батуринських" збережені є.

І великий государ, його царська пресвітла величність, вислухавши цю статтю, гетьмана Івана Брюховецького, і старшину, і все Військо Запорозьке пожалував, велів тій статті бути по їх чолобиттю.

Щоб доми і хутори козацькі, що є по всіх містах і селах, від усяких постоїв відповідно до стародавніх вільностей і прав козацьких вільні були і щоб усякий боярин і воєвода, що з військом через міста проходить чи в містах стоїть, у домі козацькому ні сам не зупинявся, ні ратних людей становити не велів, але по домах міщанських і по селянських постої ратним людям, що через місто проходять чи в місті стоять, бути мають; також і інші всякі місця козацькі, тобто гаї, сади, займища, сіножаті, поля, огороди, при вільностях непорушно без усякої шкоди від бояр, і воєвод і ратних людей, що перебувають у містах чи через міста проходять, мають бути при тих же вільностях козацьких. Вдови, що залишилися після козаків, в бою убитих і вдома померлих, в домах і в усіх своїх маєтках з дітьми своїми збережені мають бути; а якби вдова козацька не за козака заміж пішла, тоді, хоч вона і втрачає вільність, проте ж діти козацькі відпадати від вільностей козацьких батьківських через усяку налогу не повинні.

І великий государ, його царська пресвітла величність, вислухавши цю статтю, наказав, щоб було так, як вони в чолобитній просять; а про збереження козацьких маєтків (наказав) послати свій государев указ боярину і воєводам у Київ і в інші малоросійські міста.

А млини козацькі, ті, які стоять на заплоті власними, а не громадськими грішми гаченій, при козакові чи при вдові козацькій, вільні від усього мають бути; також з млинів козацьких, тих, які на заплотинах громадою зроблені і тепер є в звичаї громадою ремонтувати, одна половина прибутку в казну государеву, а друга половина на козака чи на вдову козацьку йти повинна; також і млини міщанські і мужицькі, крім їхньої третьої млинарської мірочки, в государеву казну належати повинні будуть, тому що всякий козак для того голову свою на поле бою за достойність його царської пресвітлої величності носить і вмирати готовий, щоб вільно і спокійно в домі своєму жив і маєтки свої без перешкоди тримав.

І великий государ, його царська пресвітла величність, вислухавши цю статтю, гетьмана Івана Брюховецького, і старшину, і все Військо Запорозьке пожалував, велів бути по їх чолобиттю.

Також щоб вотчини і пасіки козацькі відповідно до тих же давніх вольностей козацьких від дані медової вільні були. А якби який-небудь козак слухняним не був і у військо ходити ухилявся, тоді такий козак від вищезгаданих статей відпадати і до міських обов'язків причислений бути має; тому що государський милостивий указ про те є, щоб ті особи з того тішилися, що їм грамотами надано. Також б'є чолом гетьман з військом, щоб села, млини, грамотами особам заслуженим надані, стаціям, поборам для казни і орендам не підлягали; а ті вотчини і пасіки в малоросійських містах у трьох місцях у козаків батьківські, а в інших - куплені.

І великий государ, його царська пресвітла величність, дав указ бути тим їх вотчинам і пасікам по старині і по купчим, за ким ті вотчини і пасіки нині є.

3. Про обрання гетьмана і про надання на булаву гетьманську. Якщо судом божим нинішньому і майбутньому гетьманові смерть трапиться, то щоб проміж війська Запорозького козацького, а не з іншого якогось народу і війська, справжнього козака гетьманом по стародавніх правах військових обирати на гетьманство по указу великого государя, його царської пресвітлої величності, при особі, від престолу його государського присланий, вільно Війську Запорозькому було; а обраний гетьман в Москву їздити і великого государя пресвітлі очі бачити повинен буде так, як нині гетьман нинішній за своєю обіцянкою учинив...

І великий государ, вислухавши цю статтю, указав, щоб було так, як написано...

Щоб уся волость Гадяцька при булаві була так, як за покійного Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького, було; а в волості Гадяцькій Зінківського полку такі міста знаходяться: Котельва, Опішня, Куземин, Грунь Черкаська, Зіньків, Лютинка, Веприк, Рашівка, Камишна, Ковалівка, Бурок, щоб при Гадячі і ті всі згадані містечка з млинами, з селами, з полями і з іншими угіддями, що до тих містечок належать, на булаву гетьманську йшли, та в тих же містах млини дані будуть осавулам військовим - двом чоловікам.

І великий государ, його царська пресвітла величність, вислухавши цю статтю, пожалував гетьмана, велів йому на булаву Гадяч з тими містами дати.

5. Про воєвод і про ратних людей, в якому місті мають бути. По указу великого государя, його царської пресвітлої величності, в містах при воєводах має бути ратних людей: у Києві - п'ять тисяч, в Переяславі - дві тисячі, а з тих двох тисяч у Канів п'ятсот чоловік переміною ходити мають, в Чернігові - тисяча двісті, в Ніжині - тисяча двісті ж, в Новгородку триста, в Полтаві - тисяча п'ятсот, і з них на Запорожжя тисяча піде, в Кременчуку - триста, на Кодаку - триста, в Острі - триста з Києва, також і до Мотовилівки триста з Києва ж ходити мають, при гетьмані сто чоловік. Для того ж б'є чолом великому государеві гетьман з військом, щоб воєводи в дорогу воїнську гетьману і полковникам половину ратних людей із міст давали, не відмовляючись указом государським; про це, припадаючи до лиця землі вже вдруге гетьман з військом чолом б'ють. Ті ж воєводи, що перебувають по містах, ні до яких справ ні до судів козацьких втручатися не повинні,..

І великий государ, його царська пресвітла величність, вислухавши цю статтю, указав своїм великого государя ратним людям в малоросійських містах, щоб було так, як сказано в чолобитній; а бояринові і воєводам, які в малоросійських містах будуть, послати свій государів указ, щоб вони веліли йому, гетьманові, під час війни для походів, а полковникам для посилок ратних людей давати з тих міст за своїм розсудом.

9. Про послів чужоземних. Як перед цим без государевої волі до чужих навколишніх земель, тобто до хана кримського і до інших, не посилав гетьман своїх посланців, так і надалі, пам'ятаючи присягу з цілуванням хреста, гетьман виконувати з військом готовий.

І великий государ, його царська пресвітла величність, гетьмана Івана Брюховецького жалує, за то, милостиво похваляє.

10. Про привілеї містам. По указу великого государя, його царської пресвітлої величності, привілеї королівські, міщанам на магдебурзьке право надані, гетьман, відібравши в міщан, подав у Приказ Малої Русі.

І великий государ, його царська пресвітла величність, вислухавши цю статтю, наказав на право магдебурзьке дати їм свої государеві жалувані грамоти відповідно до їх привілеїв.

Текст подається за виданням: Хрестоматія з історії Української РСР: У2т.- К.: Наук, думка, 1959. - Т.1. - С. 315-319.

 

Документ 4

ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ, СКЛАДЕНІ ЦАРСЬКИМ УРЯДОМ ПРИ ОБРАННІ НА ГЕТЬМАНСТВО Д. МНОГОГРІШНОГО (6 березня 1669 р.) (Витяги)

3. Гетьман Богдан Хмельницький в попередніх статтях постановив, щоб царської величності воєводам з ратними людьми бути в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, а тепер щоб царська величність в малоросійських містах воєводам і ратним людям бути не указав, тому що від них часті сварки і прикрості бували, через те і війна почалася. А прибутки, які повинні йти на нього, великого государя, в казну, то щоб ті податки доручити збирати гетьманові, а гетьман для цього приставить вірних людей; а вчинити б збирання тих податків тоді, як на Україні відновляться колишні достатки.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав, щоб були в малоросійських містах воєводи і ратні люди для оборони від ворогів і щоб надалі в малоросійських містах нестійкості і зради ні від кого ніякої не було, і указав бути воєводам і ратним людям в містах відповідно до попередніх статей і тепер знов підтвердити в статтях, а воєводам бути в Києві, в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, в Острі; а в права їх, і в вільності, і суди, і всякі діла воєводам втручатися не указав, як київському воєводі, так і іншим воєводам, а указав мати начальство над ратними людьми, які прислані для захисту "во всяком строении"...

...А про побори з малоросійських міст указав, щоб було, як завж­ди, що написано в статтях гетьмана Богдана Хмельницького.

І гетьман, і вся старшина, і козаки, і міщани ухвалили цій статті бути так.

4. Щоб відповідно до раніше схвалених статей Богдана Хмельницького війську реєстровому, яке буде завжди на службі, було царської величності милостиве жалування і плата з його царської пресвітлої величності казни.

Великий государ, його царська пресвітла величність, про реєстрове військо наказав говорити на раді, скільки тисяч військових козаків має бути на цій стороні Дніпра. А що в тій їх статті написано: війську плата з його царської пресвітлої величності казни, - то цього в тих статтях Богдана Хмельницького не значиться, щоб були побори, які належить збирати в скарбницю царської пресвітлої величності, і з того збору давати на військо за реєстром, кому що в статтях визначено.

І гетьман, і вся старшина, і козаки ухвалили на цій раді: гетьманові тисяча золотих червонців на рік, писареві військовому і обозному по тисячі золотих польських, на суддів військових по триста золотих, на писаря судійського по сто золотих, на писаря та на хорунжого полкового по п'ятдесят золотих, на хорунжого сотницького тридцять золотих, на бунчужного гетьманського сто золотих, на полковників по сто єфімків, на осавулів полкових по двісті золотих, на осавулів військових по чотириста золотих, на сотників по сто золотих; реєстрових козаків має бути тридцять тисяч чоловік, а давати на чоловіка по тридцять золотих польських.

А скільки в якому полку буде козаків, то для цього провести реєстр, а козаки мають бути тільки реєстрові, а в реєстр записувати козаків старих, які довгу службу служили: а якщо старих козаків в полках на тридцять тисяч невистачить, то в це число приймати в козаки міщанських і поселянських дітей. А на військо запорозьке на тридцять тисяч установити побори з усіх маєтків без винятку, чий би він не був, крім монастирів, і з тих поборів давати великого государя жалування гетьманові з начальницькими людьми і козакам відповідно до раніше затверджених статей; а якщо тих поборів стільки гетьманові, і начальницьким людям, і козакам на жалування відповідно до постанови сповна невистачить, то ті побори розподілити між ними відповідно до збору, скільки того збору буде.

А в яких полковників і в начальницьких людей є маєтки, і на ті їх маєтки жалувані великого государя грамоти дані, і тих підданих полковникам і всяким начальницьким людям власникам маєтків судити їх їм, і приноси вільні від них приймати, і сіно і дрова готовити; а побори з них на жалування козакам збирати порівну. А до архієпископських, і єпископських, і монастирських підданих в податках на військо, діла нема. А з цього часу в архієпископські і в монастирські вотчини нових нікого не приймати, щоб залишалися тільки ті, що раніше були, і вчинити їм перепис, скільки за архієпископом і за монастирями в їх вотчинах мужиків, а з мужиків в реєстр в козаки не писати і не приймати. А з протопопських і попівських маєтків побори на козаків брати відповідно до положення про козацькі маєтки, а з міст - з усяких прибутків, але після того, як Господь Бог міжусобиці їх утихомирить і коли вони прийдуть до попередніх своїх прибутків. А в пільгах від цих поборів бути тим містам, і містечкам, і селам, і поселенням, які дощенту спалені і розорені, і через це розорення надана пільга: Переяславу, Ніжину, Любечу, Вороніжу, Кролевцю і іншим містам, які також розорені, пільги на десять років; Чернігову, Остру на сім років; містам, містечкам і селам на три роки.

6. Як перед цим заслужені пожалувані були честю дворянською щоб вони при цьому ж чині і честі й надалі перебували; а які надалі заслужать і гетьман і старшина стануть бити чолом про них, то щоб царська пресвітла величність їх до тої ж дворянської честі зводив пожалувати. А кому гетьман і старшина за услугу дадуть млин або село і універсали свої дадуть І стануть бити чолом царській пресвітлій величності, то щоб царська величність пожалував на ті маєтності свої царської величності грамоти.

Великий государ, його царська пресвітла величність, пожалував їх по їхньому чолобиттю.

12. Щоб дозволено їм було від навколишніх государів всякі присилані листи приймати і прочитувати, а прочитавши, до великого государя відсилати і від себе б їм до них писати.

Великий государ, його царська пресвітла величність, наказав у цій статті гетьманові і всьому Війську відмовити, тому що попередній гетьман Богдан Хмельницький і інші гетьмани, хоч і на обох боках були гетьмани, але їм ні з якими государями зсилки чинити не велено, тому що від цього чиняться в малоросійських містах часті сварки.

22. Відомо стало великому государеві, його царській пресвітлій величності, що всяка міжусобиця, пролиття невинної крові і відведення в полон до бусурманів відбуваються з вини свавільних людей, які, забувши страх божий і свою обіцянку, затівають всякі сварки і поширюють заколотницькі розмови і від того чиняться великі біди: залишивши свої роботи, землероби, будники, винокури об'являють себе козаками, а від того біди і розорення чиняться великі, а справжнім козакам вони причиняють безчестя; для того призначити полковника з малоросійських міст і щоб при ньому було тисяча чоловік козаків реєстрових; а якщо де виникнуть які від когось нестійкість і зрада, то йому, полковникові, тих свавільних людей утихомирювати за своїми правами, як це їм за їхніми правами належить; а тому полковникові і тисячі чоловікам козаків платити по договореності на рік, і щоб вони були на упорядженому місці, де пристойно для всіх полків, з цього боку Дніпра.

І гетьман, і старшина, і козаки приговорили цій статті бути так.

25. А якщо війська ворожі, татарські і задніпрянські козацькі, мали б на цю сторону Дніпра наступати війною, тоді смиренно просимо його царську пресвітлу величність про швидкі підкріплення на допомогу проти того ворога і не про кого іншого, а тільки про його царської пресвітлої величності боярина і воєводу і намісника бєлгородського про князя Григорія Григорійовича Ромодановського-Стародубського, щоб від нас по государевому указу від наступаючих ворогів боро­нив і разом з нами їм відсіч давав, але щоб не так, як раніше бувало, що Військо Запорозьке писало, просячи собі швидких підкріплень, а підкріплення завжди зволікалися, і тому вороги, наскочивши, країну цю до останньої загибелі довели і нищили. Тому нині смиренно просимо його царську пресвітлу величність, що якщо тільки дамо знати про наступаючих ворогів на Україну, щоб у той же час ратні його царської пресвітлої величності люди з його милістю боярином без зволікання були прислані на оборону; до того часу поки його милість боярин прийде, щоб воєводи, що є в малоросійських містах, скільки буде треба ратних людей не забороняли давати.

Про цю статтю відомо буде великому государеві, його царській пресвітлій величності, і про раті указ великого государя, його царської пресвітлої величності, буде, а раті великого государя в доброму стані перебувають устроєм і розпорядженням великого государя, і звикли з боярами і воєводами ходити усякими ратними строями і відсіч давати ворогам, про це їм і самим відомо; а швидко, і неорганізоване, і безрозсудно ходити не звикли. А якщо вороги великого государя на малоросійські міста наступати будуть, то по указу великого государя ратні люди на підмогу посилатися будуть; а якщо по нинішньому невпорядкованому останньому шляху не скоро будуть, то того собі в немилість великого государя не ставити. А з міст від воєвод і від ратних людей міська оборона подаватися буде, а з міста ходити обороняти вилазками; а якщо доведеться гетьманові йти в похід з причини приходу ворожих і свавільних людей, то йому давати з Ніжина, з Чернігова по двісті чоловік піхоти, а бути їм у походах з гетьманом на його, гетьманських, конях і харчах.

27. По указу великого государя, його царської пресвітлої величності, і за згодою всього Війська Запорозького цієї сторони Дніпра на раді в Глухові боярин і воєвода і намісник Бєлгородський князь Григорій Григорійович Ромодановський з товаришами та гетьман Дем'ян Ігнатів, і обозний, і судді військові, осавули, писар, і полковники, і вся старшина, і козаки постановили: писати на ту сторону Дніпра, до королівства Польського і Великого князівства Литовського, до гетьмана війська запорозького Петра Дорошенка, і до всієї старшини, і до козаків, сповіщаючи про перехід у підданство до його царської пресвітлої величності і про обрання гетьмана Дем'яна Ігнатова Війська Запорозького цієї сторони Дніпра, що він, гетьман Дем'ян, і вся старшина, і військо, залишивши всякі сварливі і непотрібні слова І пораду лукаву зрадника Івашки Брюховецького, і пізнавши справжню милість і благодіяння великого государя, його царської пресвітлої величності в провинах своїх били чолом на вічне підданство непорушне; і за це заспокоєння і за милість великого государя, його царської пресвітлої величності склавши подяку всемогутньому богові, постановили, щоб між собою ця сторона з тією стороною Дніпра війни не вели і перебували в любові і в згоді, а свавільців, які, залишивши спокій і тишу, радіють з війни міжусобної, щоб утихомирювати. А як по указу обох великих государів, великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, і королівської величності, великих і повноваж­них послів і комісарів рішення прийнято, щоб від хана кримського їм відлучитися, то щоб після цього з ними (татарами) ніякої ради не мати; а якби стали сили хана кримського наступати, то з допомогою всемогутнього бога проти тих сил об'єднано міцно і непохитно стояти.

І гетьман, і старшина, і козаки постановили цій статті бути так.

Текст подається за виданням: Хрестоматія з історії Української РСР: У2т. - К.: Наук, думка, 1959. - Т. 1. - С 319-323.

Документ 5

КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ, УКЛАДЕНІ ПРИ ОБРАННІ НА ГЕТЬМАНСТВО І. МАЗЕПИ (25 липня 1687 р.) (Витяги)

3. Щоб за попередніми ухваленими статтями Богдана Хмельницького війську реєстровому, яке буде завжди на службі їх царської пресвітлої величності, було милостиве жалування і плата з їх царської пресвітлої величності казни.

І великі государі, і велика государиня, їх царська пресвітла величність, про реєстрове військо наказали говорити на раді, скільки бути військових козаків тисячам. А що в тій їх статті написано, щоб війську плата з їх царської пресвітлої величності казни, і того в тих статтях Богдана Хмельницького не положено; а належить, щоб були побори, де слід збирати в скарб царської пресвітлої величності, і з того збору давати на військо по реєстру, кому що в статтях ухвалено, і нині тому бути також.

І гетьман, і старшина, і Військо Запорозьке на государевій милості били чолом і то приймають і ухвалили на цій раді давати як і раніше: гетьману - тисячу золотих червоних на рік, писареві військовому і обозному - по тисячі золотих польських, на суддів військових - по триста золотих, на писаря судійського - сто золотих, на писаря та на хорунжого полкового - по п'ятдесят золотих, на хорунжого сотницького - тридцять золотих, на бунчужного гетьманського - сто золотих, на полковників - по сто єфімків, на осавулів полкових - по двісті золотих, на осавулів військових - по чотириста золотих, на сотників - по сто золотих; реєстровим козакам бути тридцяти тисячам чоловік, а давати на чоловіка по тридцяти золотих польських.

А що буде в якому полку козаків, в тому скласти реєстр; і бути козакам реєстровими, й надалі у реєстр писати, які старі козаки й велику службу служили, а чого старих козаків в полках до тридцяти тисяч не вистачить, то в те число приймати в козаки міщанських і поселянських дітей. А на Військо Запорозьке на тридцять тисяч бути поборам з усяких маєтностей без вибору, чий хто не буде, крім монастирів, і з тих поборів давати великого государя жалування гетьману з начальними людьми і козакам за колишніми затвердженими статтями; а коли з тих поборів стільки гетьману і начальним людям та козакам на жалування проти положення повністю не вистачить, то побори ті розкладати по збору, скільки того збору буде.

А в яких полковників і начальних людей маєтності є і на ті їх маєтності, жалувані від великих государей грамоти дано: і тих підданих полковникам і всяким начальним людям, за якими ті маєтності є, судити і приноси вільні у них приймати і сіно та дрова наказувати їм на себе готувати; а побори з них на жалування козакам збирати порівно. А до митрополичих і архієпископських та єпископських і до монастирських підданих - в податях на військо діла нема, і з цього часу в архієпископські та в монастирські вотчини знову нікого не приймати, бути за ними старим підданим і зробити їм перепис та книги, скільки за митрополитом і за архієпископом і за монастирями у вотчинах їх є підданих; а з мужиків у реєстр в козаки не писати і не приймати. А з протопопівських і попівських маєтностей побори на козаків брати, відповідно до положення про козацькі маєтності, а з міст усякі доходи брати за їх правами; а генеральної би старшини і знатних та заслужених осіб маєтностям від усяких військових поборів бути вільними і нічого з них у скарб військовий не брати.

І великі государі, і велика государиня, їх царська пресвітла величність, пожалували, звеліли тому бути за їх чолобиттям і як раніше, так і по цьому своєму государеву указу і повелінню.

4. Як раніше цього заслужені пожалувані були честію дворянською, щоб вони при тому ж чині і честі перебували; а які наперед заслужать, то гетьман і старшина бити чолом про них великим государям, їх царській пресвітлій величності, почнуть, щоб царська пресвітла величність і тих тою же дворянською честю зводили пожалувати. А кому гетьман і старшина за услугу дадуть млин або село, або хто у кого купить і універсали свої на то подасть, і вони великим государям, їх царській пресвітлій величності бити чолом почнуть про підтвердження того їх государевих жалуваних грамот, і щоб царська пресвітла величність пожалували їх, звеліли їм на ті маєтності і свої царської пресвітлої величності дати милостиві жалувані грамоти.

І великі государі, і велика государиня, їх царська пресвітла величність, пожалували їх по тому чолобиттю, кому дані будуть їх государеві жалувані грамоти і за тими жалуваними грамотами тими млинами і селами їм володіти неодмінно, а гетьману тих грамот у них не відбирати і їх государевого милостивого указу нічим не порушувати. Також, які жалувані грамоти дані будуть кому з старшини і знатним особам військовим: то тим їх государевим жалуваним грамотам бути в своїй же силі, і гетьману тих грамот у них не забирати.

І гетьман, і старшина, й все Військо Запорозьке на їх государеву милість били чолом і прийняли то радісно.

15. Про маєтки козацькі, які свої власні грунти мають, вічні, батьківські, дідівські, куплені, тобто: лани, ліси, покоси на сіно, ставки, млини та інші усякі пожитки, тоді і про те смиренно їх царську пресвітлу величність гетьман і старшина і військо просять, щоб товариства військові цілком при прямих грунтах і пожитках були збережені. А коли на службі великих государів смерть настигне від ворога, або своєю смертю помре, тоді при тих грунтах жінка його, і щоб тим добром прямим після того ж усім володіла. А якщо козак заслужений має після смерті жінку, тоді щоб жінка його після смерті (чоловіка) вільна була від усяких кривд, тобто постоями, поборами і підводами усяка старшина військова її не стягали доти, поки вона заміж не піде, якщо за козака - то вільність матиме, а якщо за мужика, то підлягатиме обов'язкам міським; а які козаки, живуть в маєтностях духовних осіб, то й тим залишатися при такій же вільності.

І великі государі, і велика государиня, їх царська пресвітла величність, пожалували, по цій статті вказали про права їх і вільності і про свої царської пресвітлої величності жалувані грамоти бути також, як і раніше, на дане їм і куплене та заслужене по королівських привілеях, і бути цьому так неодмінно.

І гетьман, і старшина, і все Військо Запорозьке на милість їх государеву били чолом.

22. Били чолом великому государеві, їх царській пресвітлій величності, гетьман і старшина і Військо Запорозьке, щоб для полегшення тягостей в Малоросійському краї оренди не було, а оскільки охотницькі полки кінні і піші, в ці воєнні часи на захист Малоросійського краю потрібні, то щоб вони були залишені так, як і при колишньому гетьмані; а давати їм плату, збираючи гроші з посполитих людей, які не написані в козацькому списку. А яким способом ті грошові збори повинні бути, про те гетьман з старшиною обміркувати повинні і вказати міру; а коли міра буде визначена, то в той час повинні писати про те великому государеві, до їх царської пресвітлої величності.

І великі государі, і велика государиня, їх царська пресвітла величність, пожалували гетьмана і старшину і військо, указали їм цю справу обміркувати і на міру поставити, щоб не було тягот народу малоросійському; а охочі кінні та піші полки, на захист Малоросійського краю, звеліли їм тримати в повному числі, як і раніше.

Текст подається за виданням: Хрестоматія з історії Української РСР: У2т. - К.: Наук, думка, 1959. - Т. 1. - С 323-325.

Документ 6

УКАЗ ПЕТРА І ПРО УТВОРЕННЯ МАЛОРОСІЙСЬКОЇ КОЛЕГІЇ (Ібтравня 1722 р.)

Цього 1722 р., квітня 27 дня всепресвітліший, державніший Петро Великий, імператор і самодержець всеросійський і інше і інше, жалуючи підданих своїх - малоросійський народ, видав указ: при гетьмані пану Скоропадському в Глухові для управління судами і для іншого, що в прохальних пунктах гетьмана Хмельницького і в ухвалах на них написано, замість однієї воєводської персони для кращої вірності і управління бути колегії, в якій бути бригадирові панові Вельямінову з шістьма чоловіками штаб-офіцерами, та при цій же колегії бути прокурорам з гвардії капітанам або капітанам-поручикам з щорічною зміною... І вона створена не для чогось іншого, як тільки для того, щоб малоросійський народ ні від кого, як несправедливими судами, так і від старшини податями пригніченими не був...

Текст подається за виданням: Історія держави і права України: Хрестоматія / За ред. О.О. Шевченка. - К.: Вентурі, 1996. - С. 130-131.

 

Документ 7

УКАЗ КАТЕРИНИ II ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ГЕТЬМАНСТВА ТА УТВОРЕННЯ МАЛОРОСІЙСЬКОЇ КОЛЕГІЇ (10 листопада 1764 р.)

Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначаємо: генерал-майора Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві вакансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам; малоросійських - генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд.

Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг займати за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочубея - генерал-майорським, генерального писаря Туманського - чином статського радника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола - полковницькими.

А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу - підкоморських земських в кожному полку по два, а в Ніжинському - три, до складу яких визначаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям - першим після малоросійського полковника, земським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по старшинству, підсудками з бунчуковими другорядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським.

За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права, як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регламентом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів - повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий нам довірений в нашу відсутність.

Запорозькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові. З огляду ж на надмірні та надзвичайні витрати, що при цьому званні мають бути, наймилостивіше надаємо йому, графу Румянцеву, зверх належної на його чин платні, з тамтешніх прибутків по 4000 карбованців харчових грошей на рік та на генерал-губернаторський уряд село Кучерівку Кучерівського відомства з належними до нього селами й хуторами та село Середину Буду.

Текст подається за виданням: Хрестоматія з історії Української РСР: У2т. - К.: Наук, думка, 1959. - Т. 1. - С. 532-533.


© 2006—2018 СумДУ