Logo-do Profile

Історія держави і права України

Лекція 7

Українські землі у складі Речі Посполитої (II пол. XVI - II пол. XVII ст.)


Ключові терміни

шляхта, духовенство, міщанство, селянство, козацтво, великий вальний сойм, центральне управління, місцеве управління, види сеймикових зібрань, джерела права Речі Посполитої, галузі права, види злочинів, види покарань

Процес централізації Польщі розпочався на початку XIV ст. Невдовзі Казимир ІІІ включив до своїх володінь Белзьку, Галицьку і Холмську землі. У 1387 р. приналежність цих земель до Польщі була визнана юридично сусідами. Після Люблінської унії 1569 р. Велике князівство Литовське і Польське королівство об'єдналися в нову державу - Річ Посполиту. Внаслідок цього більшість українських земель опинилася у складі Корони Польської Речі Посполитої. Основними умовами унії були:

Річ Посполита - єдина держава. Король і Великий Князь мав бути один спільний й обиратися на спільному соймі представників Литви і Польщі. Король присягав на вірність обом народам. Підтверджувалися всі права і вольності шляхти й окремих осіб. Укладені до унії міжнародні договори денонсувалися, якщо вони були спрямовані проти однієї із сторін. Запроваджувалися спільні монета і зовнішня політика. Узаконювалося право набувати землі польській шляхті у Литви і литовській шляхті у Польщі.

Див.таблицю

Проте і після унії залишалися окремими державний герб, печатка, військо, адміністрація, законодавство, фінанси.

1 Суспільний устрій.

У середині XVI ст. соціальна структура зазнала суттєвих змін. Відбулася загальна реконструкція суспільної моделі попередньої доби. Це супроводжувалося рішучим поворотом України обличчям до Заходу у сфері духовної культури, особливо освіти, порушенням конфесійної рівноваги (наступ католицизму, поява уніатства. Саме тоді козацтво заявило про себе як велику політичну силу. У новій ролі воно дебютувало у повстаннях 1591-1596 рр.

Умовно все населення можна поділити на такі групи.

Панівна верства.

У 60-х роках XVI ст. відбувається консолідація вищого прошарку.це супроводжувалося мобілізацією земельної власності. ІІ Литовським статутом дозволялося вільне відчуження землеволодінь усіх рангів. Розпочалася гарячкова скупівля і продаж маєтків. Ліквідація кордону між Польщею і Литвою, зняття заборон на придбання колишніх литовських земель України мешканцям Польщі відкрили двері польському елементу - через служби на державних посадах, шлюби з представниками місцевих боярських, шляхетських і князівських родів та королівські данини на неосвоєні землі. В середині шляхетського стану відбувається поляризація. З одного боку, існують магнати Острозькі, Вишневецькі, Кисилі, з іншого - дрібні шляхтичі. Відбувається урівнення в правах панів і шляхти. Поступово зникає політично свідома еліта. Українські інтереси репрезентує лише дрібна шляхта. Невдовзі після унії Українська шляхта добилася законодавчого підтвердження станових, політичних, майнових та особистих прав.

Шляхта. Шляхетський стан визнавався державою безумовно вищім за міщанина і селянина. Шляхетське слово прирівнювалося до юридичного доказу. За поранення чи вбивство шляхтича покарання було суворіше ніж за вбивство представника іншого стану. Шляхтич мав право суду над своїми підданими, необмежене володарювання над ними та їх майном. Проте його земля не могла бути передана нікому у користування. Шляхтич підлягав юрисдикції лише станових судів. Він мав герб і печатку. Заняття ремеслом і торгівлею було не сумісним зі шляхетським станом.

У політичній сфері шляхтич мав право брати участь у повітових сеймиках; обирати й обиратися депутатом на вальні сеймі чи судові трибунали; обирати чи обиратися на суддівство чи інші земські адміністративні посади у власному повіті.

Шляхтич мав право успадковувати і вільно розпоряджатися землею; звільнявся від військових постоїв, різних повинностей, податків, окрім загальнодержавного грошового побору, сплачуваного його підданими.

Особисті права шляхтича полягали у тому, що він не міг бути ув'язненим чи покараним без суду і слідства, під час слідства не підлягав тортурам, не ніс відповідальності за злочини, скоєні його родичами, мав право вільного в'їзду і виїзду з країни.

Духовенство. До цього стану належали не тільки священики і церковні причетники, але й їх родини. Вони підлягали суду церковному. Мали для утримання землі, даними в натурі від прихожан. Існувало біле і чорне духовенство.

Міщанство. Займалося переважно ремеслом і торгівлею. У містах жили магнатьско-шляхетська аристократія, яка контролювало міське життя, торгово-реміснича верхівка - багаті купці, ремісники, цехові майстри, лихварі, робітні люди - дрібні торговці і ремісники, підмайстри, партачі, слуги, наймити. У містах також перебували жовніри (військові) і козаки.

Селянство. Селяни були приватновласницькі і державні. Вони Сплачували податки, відбували повинності. ІІІ Литовським статутом юридично було оформлено кріпацтво. Тяглові селяни відбували панщину, чиншові сплачували данину грошима або продуктами харчування. Найбільш спроможні селяни залучалися до війська і могли стати шляхтичами.

Козацтво. Особливий стан, нерідко непідвладний державі і урядовцям. Козаки мали рівні права на участь у самоврядуванні, користування господарськими угіддями. Козацька громада - товариство вільних власників і товаровиробників.

2 Державний лад.

З другої половини XIV ст. до середини XV ст. Польща була станово-представницькою морнархією на чолі з королем і однопалатним парламентом. З середини XV ст. існувала ранньофеодальна республіка на чолі з королем. У 1476 р. у складі Вального сойму (сейму) поряд із Сенатом з'явилася ще одна палата - Посольська ізба (збірня). Король очолював виконавчу владу і мав деякі законодавчі функції. Він головував на засіданнях сойму і сенату. В разі його відсутності на засідання рішення парламенту вважалися неправомірними. У 1572 р. при обранні нового короля Генріха Валуа були прийняті "Артикули", згідно з якими король відмовлявся від принципу успадкування трону (влади), зобов'язувався головні питання внутрішньої і зовнішньої політики вирішувати з урахуванням думки сенату, скликати сойм кожні 2 роки.

У Речі Посполитій король очолював виконавчу владу. Без його затвердження жоден закон не діяв. Королем мгли бути обрані особи з родової польської знаті, католики, знайомі з вітчизняним правом. Маєтності короля оголошувалися недоторканими.

Великий вальний сойм - вищий законодавчий орган країни у складі:

 

Центральне управління. Було подібним до управління Великого князівства Литовського. Вищими урядовцями були маршалок коронний, канцлер, підскарбій коронний, гетьман коронний (з українських магнатів), референдарій (помічник короля у королівському суді).

Місцеве управління. Протягом XV-XVI ст. відбулися зміни в адмініситративному поділі українських земель. Руське і Подільське воєводства утворені у 1434 р., Белзьке - 1462 р., Брацлавське - 1565 р., Київське - 1566 р., Чернігівське 1635 р. Вони поділялися на повіти, а ті у свою чергу - на волості. Перші очолювали воєводи, другі - старости (каштеляни), треті - волостителі.

Нижчою ланкою парламентської системи і органами місцевого самоврядування були шляхетські сеймики. Утворилися в Польщі на рубежі ХІV-ХV ст., потім вкоренилися на українських землях.

Друга половина ХVІІ - початок ХVІІІ ст. - період "сеймикових правлінь", через паралізацію роботи вального сойму сеймики перебирають частково його компетенцію (військові і податкові справи), фактично виконуючи функції органів влади.

Види сеймикових зібрань.

Порядок скликання сеймиків не був регламентований законодавчо. Їх могли скликати король, воєводи, каштеляни, старости, підкоморії. Відкривав зібрання найстаріший за рангом з присутніх урядовців воєводства (землі). Потім обирали маршалка - голову зібрання. Зібрання проходили у костьолах, іноді просто неба, у замках. Брали участь усі шляхтичі, осілі у воєводстві. Безземельна шляхта перебувала на сеймиках, але активної участі не брала.

У містах адміністративний устрій залежав від статусу міста: королівські привілейовані і непривілейовані, приватновласницькі, церковні. У містах, що користувалися магдебурзьким правом, органами управління були ратуші або магістрати (рада, лава).

Антиподом станової Речі Посполитої було утворення українського козацтва - Запорізька Січ. Їй притаманні були демократизм і самоврядування. Існував поділ територіальний (на паланки) і військовий (на курені). Вищий орган - Військова рада, в якій брали участь усі козаки. Скликалася 1 січня, 1 жовтня і на Паску. Розглядалися найважливіші питання життя Січі, обирався уряд - військова старшина (кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осавул та інші). Нижчою ланкою управління були військові чиновники (булавничий, хорунжий, пушкар, гармаш, канцеляристи). Похідні начальники - полковник, писар, осавул, сотник, курінний, отаман. Повний штат січової адміністрації -коливався в межах 49-149 осіб.

У 1572 р. за рішенням короля утворилося реєстрове козацтво - частина коронного війська. Існувало 6 полків - Київський, Переяславський, Білоцерківській, Корсунській, Канівський, Черкаський кількістю до 8 тис. (1630 р.).

 

3 Суд і судочинство.

На українських землях у складі Польщі діяли такі суди:

Судами першої інстанції були:

У зв'язку з поширення доменіальних (вотичнних судів) копні суди припинили своє існування.

Крім світських існували і церковні суди - доменіальні і духовні. Перша інстанція для них - суд єпископа, друга - суд архієпископа, третя і вища - суд Папи Римського.

Судовий процес мав позовний характер. Він розпочинався з позовної заяви лише повнолітніх осіб. У разі неявки до суду відповідача у нього конфісковували 1-2 волів. Якщо таке траплялося вдруге і втретє, то відповідач програвав справу. Наступний етап процесу - розгляд доказів, наданих обома сторонами. Доказами були особисте зізнання, сведчення очевидців, приватні документи, королівські привілеї (документи), присяга. Після заслуховування обох сторін та оцінуи доказів суд ухвалював рішення. Сторона, що виграла справу, вносила на користь судді певну плату, сторона, що програла справу, сплачувала штраф. Справи про вбивство розглядалися за іншою процедурою. На початку розгляду справи заявник повинен був вказати ім'я підозрюваного і лише після цього суддя призначав судового чиновника, який проводив розслідування злочину.

4 Право.

На українських землях, що входили до складу Польщі з 1387 р., діяли такі джерела права:

До Люблінської унії у Великому князівстві Литовському правова система вона була більш розвинутою ніж у Польскому королівстві. Тому основою правової системи Речі Посполитої став спочатку Литовський статут 1566 р., а потім - 1588 рр.).

Джерела права Речі Посполитої:

Галузі права.

Цивільне право. Шляхта користувалася повною дієздатністю, залежне населення перебувало у збезправному становищі. Правом земельної власності користувалися король, який надавав землі у довічне або тимчасове володіння, магнати і католицька церква. З часом з'явилися майорати - маєтки, що вилучалися із загальної юрисдикції, правові відносини в них регулювалися окремими статутами. Після смерті батька майно неподільно успадковував старший син. Право володіння супроводжувалось обов'язком для власника відбувати військову службу.

Розвинутим було зобов'язальне право. Поширеними були договори купівлі-продажу, позики, підряду. Факт укладання договору фіксувався у спеціальних судових книгах. Для забезпечення виконання зобов'язань викорстовували заставу та поручительство. Термін викупу застави нерухомого майна становив 15 років, а за рішенням суду - до 30 років, строк позовної давності - 5 або 10 років. Усі угоди укладалися у присутності свідків з виконанням певних символічних дій (перебивання рукостискання, „могорич" (частування)). Іноді договір скріплявся присягою.

Шлюбно-сімейне право. Укладання шлюбу регламентувалося нормами католицького права. Шлюбні стосунки розпочиналися після обряду вінчання. Головні умови для укладання шлюбу - відповідний шлюбний вік і згода батьків. Підстава для припинення шлюбу - смерть одного з подружжя. Розлучення допускалося як виключення і здійснювалося для католиків лише духовним судом, для православних такі справи могли розглядатися і світським судом. Наречена отримувала від батьків чи братів придане і приносила з собою в сім'ю особисті речі, одяг, коштовності. Наречений мав зробити дружині шлюбний подарунок, який, як правило, дорівнював вартості приданого. Діти перебували під опікою батьків до виділення повнолітніх синів з відповідною долею майна, доньки - до одруження.

Кримінальне право. З середини XV ст. рмське католицьке право стало домінуючим на українських земля у складі Польщі. Злочини поділялися на публічні і приватні.

Види злочинів:

Види покарань:

Правова система Речі Посполитої ґрунтувалося на західній культурі правовій, усвідомленні громадянами своїх прав та обов'язків перед законом.


© 2006—2018 СумДУ